Просвітницька година «Іван Вагилевич – поет, просвітитель, фольклорист»

  2 вересня 2026 року о 12:00 у читальному залі ЦБ Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради на запрошення Богдани Ботюк, завідувачки відділу денного перебування Івано-Франківського територіального центру соціального обслуговування, відбулася просвітницька година «Іван Вагилевич – поет, просвітитель, фольклорист», присвячена 215-річчю від дня народження одного із засновників «Руської трійці», письменника, етнографа, фольклориста, мовознавця та дослідника української старовини.

  Під час заходу присутні говорили не лише про добре відомого Вагилевича, причетного до створення легендарної «Русалки Дністрової», а й спробували відкрити значно менш знані сторінки його біографії. Йшлося про його етнографічні мандрівки Галичиною і Карпатами, збирання народних пісень, легенд та переказів, дослідження скельних комплексів Урича, Розгірчого й Бубнища, зацікавлення археологією, давніми віруваннями та слов’янською демонологією.

Окремою темою стала постать Далібора. Саме це слов’янське ім’я використовував Вагилевич як псевдонім. Учасники дізналися про його маловідомі фольклористичні студії, зокрема дослідження народних уявлень про упирів, відьом і вовкулаків, а також про спробу систематизувати величезний пласт слов’янської міфології та демонології.

Не оминули й особистої долі Івана Вагилевича, його непростих взаємин із сучасниками, родинного життя та останніх років. Цікаво було простежити й те, як постать Далібора згодом осмислювали Іван Франко, Роман Іваничук, Юрій Винничук та інші дослідники й письменники.

Доповнила просвітницьку годину книжкова виставка-пошук «Далібор: невідомий Іван Вагилевич», матеріали якої запропонували поглянути на нього не як на застиглий портрет із підручника, а як на надзвичайно допитливу, суперечливу й багатогранну людину своєї епохи.

Іван Вагилевич прожив лише 55 років, але встиг залишити слід у літературі, фольклористиці, етнографії, мовознавстві, археології та архівній справі. І що більше дізнаєшся про Далібора, то очевиднішим стає: ми знаємо про нього значно менше, ніж нам здавалося.