Її життя було коротким, але яскравим, мов спалах. Вона не лише писала проникливі вірші, а й жила так, як веліло її серце. Для Олени Теліги свобода була найвищою цінністю, а любов до України – сенсом життя.
У своїй поезії вона оспівувала мужність, гідність, силу духу та віру в майбутнє. Її рядки сповнені енергії, жаги до життя і заклику ніколи не миритися з несправедливістю. Вона вірила, що людина повинна бути сміливою, чесною й вірною своїм переконанням. Під час Другої світової війни поетеса свідомо залишилася в Києві, хоча знала про небезпеку. За свою громадянську позицію була заарештована й загинула в Бабиному Яру. Її смерть стала символом жертовності й незламності українського духу.
21 липня в бібліотеці-філії №2 (вул. Карпатська,14) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради проводився літературний вітраж «Голос нескореного серця» (до 120-річчя від д. н. Олени Теліги). Для користувачів бібліотекар розповіла про життєвий і творчий шлях Олени Теліги, читачі переглянули літературу біля виставки «Коротке життя довжиною у вічність». Обговорення книги «Душа на сторожі» справило сильне враження, адже поезія сповнена любові до України, віри в людину, сили духу та
прагнення до свободи. У її віршах поєднуються ніжність і мужність, емоційність і незламність характеру. Її слово й сьогодні надихає бути сміливими, любити Батьківщину та не втрачати людської гідності навіть у найважчі часи.
«Життя — це боротьба, а боротьба — це шлях до свободи». Саме таким є послання, яке залишила нам Олена Теліга своїм життям і творчістю.
Літні канікули – це чудовий час для відпочинку, нових відкриттів, цікавих пригод. І найкращою пригодою може стати читання книг. Книга відкриває перед читачем цілий світ, допомагає дізнатися багато нового, розвиває фантазію, пам’ять, мислення та мовлення. Читаючи, діти вчаться співпереживати героям, розрізняти добро і зло, бути чесними, сміливими, добрими та відповідальними.
З цієї нагоди 21 липня 2026 р. в бібліотеці-філії №14 (вул. Олександра Довженка, 12) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради були проведені книгокіно читання “В літньому стилі”.
Бібліотекарі запропонували юним читайликам поринути у дивовижний світ книги. Варто прочитати “Поліанну” Елеонор Портер, “Пригоди Тома Сойєра” Марка Твена, “Острів скарбів” Роберта Льюїса Стівенсона, “Гаррі Поттер” Джоан Ролінг, які навчають дружбі, чесності, відповідальності. Любителям пригод і фантастики можна порадити книги Жуля Верна “П’ятнадцятилітній капітан”, “Таємничий острів”. Вони розповідають про подорожі, відкриття та силу людського характеру. Ці книги, не тільки можна прочитати, а й побачити яскраву екранізацію. Однією з них є “Поліанна”(2003 р.) режисерки Сари Гардінг, з Джорджиною Террі в ролі Поліанни.
Нехай кожна прочитана книга стане новою подорожжю, подарує незабутні емоції, корисні знання та натхнення. Варто пам’ятати, дитина, яка багато читає, завжди має багату уяву, щирші знання та більше можливостей для успіху в майбутньому. Побажаємо дітям цікавого, веселого і пізнавального літа разом із хорошими книгами!.
21 липня 2026 року бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради провели нарис героїчного життя “Олена Теліга. Коротке життя довжиною у вічність”. Бібліотекарка розповіла про поетесу, громадську діячку Олену Телігу.
Поетка «вогняних меж», яку називали другою Лесею Українкою. Полум’яна патріотка, яка віддала своє життя за незалежність, публіцистка, редакторка тижневика «Літаври», просвітниця, феміністка і просто надзвичайно вольова жінка. Щира поборниця національної ідеї в лавах ОУН, що чинила спротив двом режимам — радянському і нацистському. Яскравий приклад усвідомлення своєї української ідентичності попри російськомовне дитинство і життя в еміграції. Жертва нацистських розстрілів у Бабиному Яру. Саме про таку Олену ми зібрали найцікавіші факти. Олена Теліга була донькою відомого вченого і росла у російському середовищі.
Майбутня борчиня за незалежність України народилася в Москві, а з п’яти років мешкала з батьками у Петербурзі. Її тато – Іван Опанасович Шовгенів, викладач Московського інженерного училища, вчений-гідротехнік, мама – Юліянія Нальянч-Качковська була вчителькою і походила з родини священника. Згодом батька перевели працювати до Києва – професором Київського політехнічного інституту. Олені якраз сповнилося 12, і її відправили на навчання у жіночу гімназію. У сім’ї Шовгенів усі розмовляли російською мовою, батько працював у вишах російської імперії. Але під час української революції Шовгеніви приєднуються до розбудови української держави. Українську ідентичність Олена Теліга усвідомила під час еміграції.
За рік під владою більшовиків Олена натерпілася багато біди. Злидні, приниження лише зміцнили в ній розуміння, наскільки важливою є ідея незалежної України. Коли у 1922 році їй все-таки вдалося виїхати в еміграцію до батька, Олена поринула в середовище української інтелігенції, де кожен плекав надію відновити українську державу.
Родина Шовгенівих оселилася в чеському місті Подєбради, батько став ректором Української господарської академії. Олена вступила на історико-філологічний факультет Українського високого педагогічного інституту імені Драгоманова в Празі. Там вона зустріла свого майбутнього чоловіка Михайла Телігу. У грудні 1939 сімя Теліг переїхала до Кракова, де Олена зустріла свого знайомого, відомого діяча української емігрантської культури Олега Ольжича і вступила в Організацію українських націоналістів (ОУН).
У 1941 році Олена Теліга у Києві організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією “Українського слова” Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври». Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти, вона знала, що ризикує, але тікати з Києва не хотіла. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту 9 лютого він назвався письменником, щоб бути разом з нею.
В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.
За своє коротке життя поетеса не видала жодної власної збірки, всі вони були опубліковані після її смерті. Відомо всього 38 віршів.
Життєве кредо Олени Теліги базувалося на принципах безкомпромісної боротьби, служінні Україні, гармонії слова і діла, а також збереженні гідності за будь-яких обставин. Її позиція найкраще описана фразою: «Життя — це боротьба, а боротьба — це справжнє життя», що відображає її героїчний світогляд.
