Бібліотечне культкафе «Під палітуркою»

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.

Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)

Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.

Сьогодні мова піде про українського військовика, поета, прозаїка, драматурга, публіциста, фейлетоніста Бориса Володимировича Гомзина. Походив із дворянської родини, навчався в Єлисаветградській (нині Кропивницька) гімназії, потім в Одесі — проте залишив університет і вступив до Єлисаветградського кавалерійського училища у 1908 році .
Служив у 9-му київському гусарському полку; у роки Першої світової війни здобув чин штабсротмістра. Після Лютневої революції очолив українські військові підрозділи — 1-й кінний полк, дивізіон Січових Стрільців, пізніше очолював оперативно-розвідувальний відділ штабу Армії УНР, мав ранг підполковника.
Після завершення Перших визвольних змагань – діяч української еміграції у Чехословаччині та Німеччині. Навчався в Українському педагогічному інституті у Празі, працював там асистентом кафедри української літератури, редагував українські періодичні видання «Студент», «Ukrajina».

У 1938 переїхав до Берліна, де очолював Союз гетьманців-державників і редагував газету «Нація в поході». Гомзин також був одним із найближчих соратників гетьмана Павла Скоропадського. Відомий як поет, прозаїк, драматург, публіцист і фейлетоніст. Основні твори: Збірки: «Трой‑зілля» (1928), «Прокляті часи» (1929) Поеми «Еклезіяст», «Лови», Драма «Кров кличе» (1935), Памфлет «Єретичні думки» (1931) 1957 року в західнонімецькому Ганновері вийшла друком фундаментальна праця Гомзина, у якій він аналізує природу комуністичної ідеології, – “Большевизм – органічне московське явище”, яку склали його щоденникові записи за жовтень – листопад 1951 року. Підсумовуючи свої багаторічні роздуми, автор опонував російській білій еміграції, яка трактувала комуністичну ідеологію і радянську систему як чужу, не характерну для росіян.

Натомість він стверджував, що більшовизм до Росії не принесли зовні, він є породженням російського менталітету та історичного минулого. Через фейлетони, публіцистичні статті та книжкові памфлети висловлював гостру політичну позицію, став одним із помітних голосів української еміграційної критики, зберігав та поширював українську національну ідею серед закордонних спільнот.

Український офіцер-патріот й інтелектуал Борис Гомзин, чий шлях проліг від фронту до еміграції, по праву вважається символом боротьби за національну ідентичність у ХХ столітті.