Бібліотечне культкафе «Під палітуркою»

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.

Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)

Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.

Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті, у родині режисера, але обрала шлях художниці — сміливо, цілісно, з внутрішнім відчуттям свободи. Закінчивши Київський художній інститут, Горська швидко вирізнилася серед своїх сучасників: її роботи несли не лише естетичну силу, а й ідею, спрямовану до людини, до правди.

Разом із художниками шістдесятниками вона відкривала для українського мистецтва нові горизонти. У своїх вітражах, мозаїках, монументальних композиціях Алла Горська поєднувала експресію кольору з глибиною національної традиції, народного символізму. Це був пошук не декоративності, а справжньої духовної опори. Її роботи прикрашали школи, будинки культури, бібліотеки, але водночас несли в собі потужний меседж про гідність і красу українського народу.

Та Горська була не лише мисткинею — вона була людиною активної громадянської позиції. У 1960-х роках Алла долучається до дисидентського руху, підтримує репресованих, бере участь у створенні «Клубу творчої молоді», виступає на захист української мови та культури. Разом із Василем Симоненком, Лесем Танюком та іншими однодумцями вона шукає правду про розстріляних у Биківні, піднімаючи страшну завісу мовчання над злочинами тоталітаризму.

Горська і її соратники після цього відкриття звернулися до влади Києва з вимогою розслідувати вбивства 30-х років і дослідити могили Биківні. Після цього на Симоненка і Танюка напали й жорстоко побили, а за Горською встановило стеження КДБ.

Коли почалися переслідування шістдесятників, художниця організовувала збори коштів для сімей політв’язнів. Надсилала скарги, підписувала листи-протести до керівництва СРСР про незаконні арешти дисидентів. Систематично листувалася з ув’язненим Опанасом Заливахою, відвідувала його у в`язниці. У квітні 1966 подала клопотання на його захист.

Горську двічі виключали зі Спілки художників. Через це вона не могла знайти роботу. Її роботи забороняли і нищили.
28 листопада 1970 року мисткиню трагічно вбили — її смерть і досі сприймається як символічний акт помсти влади тим, хто не скорився.

Твори художниці знаходяться у Національному художньому музеї у Києві, Національному художньому музеї ім. Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва, Музеї шістдесятництва, одній з найбільших у світі колекцій нонконконформізму на теренах СРСР Нортона і Ненсі Додж Ратгерського університету, Музеї Берлінської стіни Чекпоінт Чарлі.

Алла Горська залишила не тільки мистецьку спадщину, але й приклад мужності.

Її творчість — це живе полотно свободи, яке й досі нагадує: мистецтво може бути зброєю,

а правда — світлом, навіть коли темрява здається непереможною.