“Його душа співала і творила”

11.02.2021 року о 13.00 год на абонементі ЦБ (вул. К.Данила,16) Івано-Франківської  МЦБС Департаменту культури  міської ради відбулася ювілейна посвята “Його душа співала і творила”, присвячена 150 річниці від дня народження Леся Мартовича (1871-1916), письменника,  громадського діяча родом з с.Торговиця Городенківського району. 

 “Не для слави, а для людей” – ці прості, але глибокі за змістом слова характеризують усю діяльність українського письменника-класика кінця 19 – початку 20 ст. Леся Семеновича Мартовича.

      Лесь Мартович пройшов важкий, але чесний життєвий шлях. Його життя і самобутня творчість органічно пов’язані з чарівним куточком української землі у межиріччі Черемоша і Прута. За майже три десятиліття до початку 20 ст. в селянській родині цього чудового краю – Покуття – 12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович. Батько його був писарем і вирішив за всяку ціну дати синові добру освіту. Вчився Лесь у сільській школі. Після її закінчення у 1882 році він вступає до польської гімназії в Коломиї. З 1892 року письменник навчається в Чернівецькому університеті на юридичному факультеті і в 1895 році складає перший юридичний іспит та одержує право працювати помічником адвоката. Починається його довга мандрівка по провінціальних містечках Галичини. Сіре життя галицької провінції, нудьга, а згодом і серйозна хвороба не давали змоги розвинути таланту письменника, але він все ж не покидав мрії про літературу і рвався до Львова.

 В 1898 році Лесь Мартович переїздить до Львова. З цього часу він систематично  виступає зі своїми творами в галицьких газетах та журналах. В 1900 році у Львові виходить перша збірка оповідань письменника «Нечитальник», в 1903 році виходить друга збірка під назвою «Хитрий Панько», в 1905 році третя -­ «Стрибожий дарунок» і інші оповідання. Починаючи з 1905 року, важко хворів. Його навістив одного разу І. Франко. Після закінчення екстерном навчання у Львівському університеті 1909-го отримав диплом адвоката і відкрив власну невелику адвокатську контору. У 1910 році після погіршення стану здоров’я, не маючи можливості виконувати свої професійні обов’язки, припинив адвокатську практику, яка й до цього не приносила значних прибутків.

З 1911 жив у селі Зарубани (тепер Яворівського району на Львівщині) у свого товариша І. Кунціва. Співпрацював з кількома львівськими періодичними виданнями. У 1914 році здобув науковий ступінь доктора права Львівського університету.

Однак стан здоров’я з кожним днем погіршувався. Помер 11 січня 1916 у селі Зубейки (Жовківського району Львівської області), похований у сусідньому селі Монастирок.

Захід проведено для широкого кола читачів.