5 Березня 2024
Літературно-музична посвята “Недоспівана пісня Володимира Івасюка”
“Ти признайся мені…”, – варто лише розпочати й внутрішній голос кожного українця сповниться мелодією про містичну червону сонце-руту з високогір’я, широкі діброви, чар-зілля… Так, це відома всім пісня “Червона рута” легендарного українського композитора, поета і співака – Володимира Івасюка. Йому сьогодні, 4 березня 2024 року, виповнилося б – 75… Але видатний автор всім відомої “Червоної рути” став черговою жертвою радянської влади.
Ставши популярним у всьому Радянському Союзі, він завзято відмовлявся писати музику до російських текстів, говорячи, що він український композитор. Те, що молодий музикант був авторитетом для українців, знала і радянська влада. Тож, коли у 1979 році радянська преса була переповнена хвалебних од Росії, присвячених святкуванню 325-річчя Переяславської угоди, Івасюку пропонували створювати музику на вірші, які прославляли горезвісне “возз’єднання”.. Влада очікувала, що Володимир, як і інші, віддасть данину Москві, адже він, улюблений композитор України, міг, як ніхто інший, вплинути “ідеологічно”. Але Івасюк був безкомпромісним. Замість того взявся за створення опери козацької доби. Це було того ж року, коли Володимир Івасюк загинув. Доленосна дата. 24 квітня 1979 року композиторові зателефонували, він пішов з дому та більше не повернувся. 18 травня митця знайшли мертвим у лісі під Львовом, на території військової частини. Офіційна версія, в яку ніхто не вірить і яка дає багато підстав для сумнівів, – самогубство. Однак чимало фактів вказують на те, що молодий талановитий музикант пішов з життя не сам. Він був убитим! Бо саме життя митця було одою проти тоталітарного режиму, що нищить людські долі своїми закривавленими колючим дротом руками. Саме про цікаві факти із життя та творчості митця говорили на абонементі ЦМБ Івано-Франківської МЦБС департаменту культури міської ради, під час проведення музично-літературної посвяти “Недоспівана пісня Володимира Івасюка “, зачитуючи уривки з книг про відомого композитора:
– Михайло Івасюк Монолог перед обличчям сина;
– Василь Нагірняк Орфей Собору Нації;
-Парасковія Нечаєва Володимир Івасюк (Знамениті Українці);
– Степан Пушик Блискавиці б’ють у найвищі дерева та інших.
А ще спілкуючись, згадували пісні Володимира Івасюка, бо він жив українською піснею. Творив її і зумів зробити популярною, і разом з тим, показав світові милозвучність і чарівність українського слова, показав, зрештою, і Україну, популяризував український фольклор і українську пісню на весь світ. За це потрапив в опалу тодішньої радянської влади, яка не знайшла іншого способу пригасити славу композитора, як просто його знищити.
Та не вдалось витравити з сердець українців його мистецький доробок, який
досі залишається для сучасників джерелом, з якого можна черпати як музикантам, так і націоналістам, через те, що, творчість Володимира Івасюка пронизана наскрізь шипшиновим мереживом його любові до України. За 30 років свого життя маестро написав 107 пісень, 53 інструментальні твори, музику до декількох вистав. Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем. А лейтмотиви авторських пісень Володимира Івасюка ввійшли в позачасся і стали, так би мовити, народними. Його “Червону руту” переспівують і досі. Співали її в цей день і в бібліотеці, а заспівала її постійна користувачка книгозбірні – Юля Пинило. Пісні Івасюка переживають нову хвилю популярності. Упродовж останніх років твори композитора вчергове набувають актуальності й стають трендами в соціальних мережах, звучать по-новому. PS:
Цитати дня: “Якось його батько, письменник Михайло Івасюк, запитав сина: “Нащо ти пишеш свої композиції? Що вони тобі дають?”. Юний композитор відповів батькові: “Кожен мій твір, татку, породжує у мені болісно-солодкий дрож, який збагачує моє духовне життя. Без нього в душі була б цілковита порожнеча. Той дрож робить серце здатним чинити на світі добро”.
«Французи, італійці, росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах. Українець перестає бути націоналістом аж тоді, коли зневажає свою мову, пісню, свої національні традиції, любить усе, крім свого рідного», – Володимира Івасюк
Книга дня: Василь Нагірняк Орфей Собору Нації.
Підготовано процівниками бібліотеки.