130 років від дня народження Василя Вишиваного.

У морозному лютому 1895 року, в маленькому містечку Пула, де Адріатичне море шепотіло свої історії, народився хлопець на ім’я Вільгельм Габсбург. Він був сином могутньої династії, але доля вже з самого початку приготувала йому нелегкий шлях. На відміну від багатьох своїх родичів, що шукали славу та силу серед палаців і дворців, він обрав інший шлях — шлях служіння народу, який ще не мав своєї вільної держави. Вільгельм, чиє серце билося у ритмі відданості Україні, зростав у тіні розкішних королівських палат, але він не шукав ні розкоші, ні престижу. Його душа прагнула іншого — свободи для тих, хто народжувався на рідній землі, на землі, де панував гніт і безправ’я. Він став Василем Вишиваним — людиною, чиє ім’я стало символом боротьби за незалежність та гідність.

Як полковник Легіону Українських Січових Стрільців, він відчував на собі тяжкість кожного кроку на фронті. Українські землі були роздерті між імперіями, але в серці кожного бійця палала надія на майбутнє. Василь Вишиваний вірив, що сила нації не тільки в зброї, а й у слові, у поезії, у спільній мрії про незалежну Україну. Паралельно з воєнною боротьбою він продовжував писати, знаходячи у словах потіху та натхнення. Його поезія звучала, як голос у пустелі, що шукав шлях до сердець людей, які теж прагнули вільного життя. Він був не лише воїном, але й послом миру, дипломатичним представником тих, хто мріяв про національне відродження. Коли настали тяжкі часи, коли здавалося, що весь світ нещадно топче мрії маленьких народів, Василь Вишиваний не здригнувся. Він став на бік боротьби за незалежність, віддаючи свої сили, свої мрії та свою душу заради української нації. Його боротьба не завершилася на полях бою. Він залишив слід у серцях тих, хто продовжував цю боротьбу. І навіть коли час і обставини змінили шлях, ім’я Вільгельма Габсбурга залишилось невід’ємною частиною історії, яку не можна забути. Усвідомивши, що справжня перемога не в тому, щоб захопити владу, а в тому, щоб відстояти честь і свободу, Василь Вишиваний завершив свій життєвий шлях з відчуттям глибокої внутрішньої перемоги. Його постать залишилась у пам’яті народу не тільки як воїн, але й як поет, дипломат і борець за справедливість. І ось, проходять десятиліття, а дух Василя Вишиваного досі живе в українській землі. Він — не лише герой минулого, він — частина того, що надихає нові покоління на боротьбу за своє майбутнє, за свою гідність, за свою незалежність. А його поезія, як і його спадщина, залишаються вічними і безцінними, наче розпис на червоній вишиванці, яка обвиває дух нації, передаючи її історію і мрії майбутнім поколінням.