22.11 – День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій в Україні.

Щороку в четверту суботу листопада Україна стишує подих. У цей день ми схиляємо голови в глибокій скорботі за мільйонами безвинних душ, знищених страшною рукою голоду. Голодомор 1932–1933 років, а також масові штучні голоди 1921–1923 і 1946–1947 років — це чорні сторінки нашої історії, написані сльозами, стражданням і кров’ю народу. Та навіть у мороці того лихоліття не згасала віра. Українці вижили, бо мали в серці світло — невгасиму любов до землі, до життя, до волі. І сьогодні, коли наша держава знову бореться з російським загарбником, ця пам’ять стає ще болючішою, ще важливішою. Адже ми вкотре бачимо, як зло намагається знищити нас — наш народ, мову, культуру, саме право на життя. Цього року ми втретє вшановуватимемо жертв комуністичного геноциду в умовах нової геноцидної війни. Але ми сильні тим, що пам’ятаємо. Бо забуття — це друге вбивство. 22 листопада о 16.00 Україна завмре в Загальнонаціональній хвилині мовчання. Зупинимося всі — на вулиці, вдома, на роботі. Згадаємо тих, хто помер від голоду, але залишив нам незламний дух. А коли надвечір опуститься темрява — запалімо свічку пам’яті. Нехай маленький вогник на підвіконні освітить шлях душам заморених голодом. Нехай кожен промінь свічки об’єднає нас у спільній молитві — за минуле, за сьогодення, за майбутнє. Бо поки горить свічка пам’яті — живе Україна. І живе правда.





