На шляху до Незалежності український народ часто втрачав своїх найкращих синів і дочок. У цьому довгому списку за гарне майбутнє нашої держави стали і Герої Небесної сотні.
20.02.2026 р. в читальному залі ЦБ Івано-Франківської МЦБС (вул. Пилипа Орлика, 5) Департаменту культури міської ради відбулася патріотична година «Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе навіки» (до Дня Героїв Небесної Сотні). Їх називали Небесною Сотнею – українців які загинули у Києві на Майдані. Ці люди назавжди змінили нашу країну і самих українців, підняли наш національний і патріотичний дух. Саме завдяки Майдану наша держава довела всьому світові гідність, мужність і тверду волю до справедливості. Кожен здійснив особистий подвиг та віддав найцінніше заради нової України – своє життя.
Бібліотекар читального залу Оксана Дубовська підготувала розповідь про подвиг Героїв Небесної Сотні і трагічні події того періоду. Кожен мав змогу відновити хронологію тих страшних трагічних подій, що відбувалися на Майдані Незалежності в Києві 2013-2014 роках, побачити в обличчя та згадати всіх Героїв Небесної Сотні, які змінили хід нашої історії. Також звучали патріотичні пісні та вірші Володимира Присяжнюка і Андрія Витвицького. Доповненням до інформації стала тематична книжкова виставка «Вклонімося до землі всім тим, хто в серці буде жити вічно», на якій представлено біографічні видання та спогади родин Героїв Небесної Сотні, поетичні збірки сучасних українських авторів про Майдан, книги про російсько-українську війну і видання про гідність, свободу та громадянську відповідальність.
Також свої авторські вірші читали учасники літературного гуртка «Об’єднання творчих сердець»: Роксоляна Дебенко, Любов Циганок, Володимир Дяченко, Мирослава Доміна та Микола Анфіногенов. День Героїв Небесної Сотні – це день пам’яті про тих, хто віддав життя за свободу, гідність і європейське майбутнє України. Їхня жертва стала точкою
неповернення, а їхні імена назавжди вписані в історію, у наші серця і душі.

20 лютого Україна схиляє голову в тиші, бо цього дня серце нації болить особливо глибоко. Це День Героїв Небесної Сотні — день синів і дочок, які пішли у вічність, але залишилися з нами у кожному подиху свободи. «Мамо, не плач. Я повернусь весною…» — ці слова ніби линуть з неба, торкаючись материнських сердець, що навіки одягнули чорну хустину. Герої приходять не кроками, а світлом: у росі на траві, у дощі на порозі, у пташиному крилі біля вікна. Вони просять пробачення за самотність матерів, але не просять жалю. Бо любов до мами і любов до України для них була єдиною, нероздільною, святою. Україна була для них, як мати — одна-єдина. Герої Небесної Сотні вже не можуть сказати слова вголос, та вони приходять у сни тихенько, розповідають про дім новий — світлий, без болю й пострілів. Там ангел співає колискову, і смертельні рани більше не печуть. Та навіть у небі їм сумно, бо душа щемить за рідною землею, за матусею, за Україною. І кожного року 20 лютого вони повертаються до нас пам’яттю, свічками, молитвою. «Мамочко, вибач за чорну хустину…» — ці слова стали спільною сповіддю цілої країни. Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми живемо, бо вони віддали життя.

І поки жива пам’ять — живі Герої Небесної Сотні.
Тебе я люблю. І люблю Україну.
Вона, як і ти, була в мене одна.