Блага вість…

Цей день з ранковим сонячним променем , сходить над землею, огорнений світлом, що виходить з серця самого Неба. На вершинах дерев, що стоять мовчазно в очікуванні дива і далекі хмари, що мріють в безкрайності, наче тривожні дихання ночі, зустрічали те чудо, яке мало змінити все. Марія, дівчина з глибокими очима, які відображали безкрайній світ, стояла у своїй тіні, спокійна, мов трава, що не боїться вітру. Вона була в тиші, яка передувала великому дійству. Коли голос Ангела пролунав, це був не просто звук, а потік світла і віри, що пронизував саму її душу. «Радуйся, Благодатна», — сказав Ангел, його голос був лагідний, але в ньому звучала сила, яку не можна було осягнути розумом. «Не бійтеся», — продовжив він, і ніби все навколо завмерло, — «бо ти знайшла благодать у Бога. І ось, ти зачнеш, і народиш Сина, і наречеш Його Ісусом». Марія стояла, ніби застигла у часі, не здатна вимовити ані слова. Все навколо нею було ясним і темним водночас, ніби вона потрапила в новий вимір. В серці її з’явилася тиха радість, і з тим же відчуттям прийшло розуміння: це не просто подія, це відкриття великої таємниці, що наповнює світ.