25 лютого — День української жінки

Вона народжується разом із піснею — тихою, як ранковий туман над полем, і дзвінкою, як солов’їна трель у вишневому саду. Українська жінка говорить мелодійною мовою, у якій живе історія роду, біль втрат і надія на світло. Її краса не лише в рисах обличчя, а у світлі очей, що вміють чекати й вірити. На її голові вінок — як оберіг із квітів і пам’яті предків. Або барвиста хустка, що зберігає тепло дому й пахне хлібом. Її руки — працьовиті, натруджені, але завжди ніжні. Цими руками вона сіє й жне, пече хліб і благословляє в дорогу. У кожному дотику — ласка, у кожному слові — любов. Українська жінка вміє бути сильною, коли світ хитається. Вона тримає небо над родиною, навіть коли серце болить. Її пісня — це молитва за дітей, за дім, за Україну. У колисковій, що лине з її вуст, — спокій ночі й захист від усього злого. Там — мамина ніжність і віра в завтрашній день.

Вона — берегиня, мати, донька, кохана.
Вона — тиха і незламна водночас.
У її серці живе любов, що сильніша за страх.
І поки звучить її пісня, поки тепліють її руки,
доти житиме Україна — красива, вільна, жива.