29 березня – 145 років від дня народження МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

29 березня – 145 років від дня народження МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ (1881-1963), української поетеси, народної вчительки, уродженки с. Білі Ослави Надвірнянського району (тепер Делятинська територіальна громада). Народилася Марія Ленерт в сім’ї лісничого в селі Білі Ослави. По матері вона була українкою, а по татові — німкеня. У Марії рано пробудився потяг до літератури, поезії. У 13 років пробує свої поетичні сили. 1900 року екстерном успішно склала іспити в учительській семінарії у Львові. Отримала диплом на право вчителювати в школі. Відтоді 40 років віддала шкільній роботі в селах Прикарпаття і Закарпаття та десятки років літературній діяльності. Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 року в періодичних виданнях.

Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла в 1908 році. 1904 року в селі Рудне, де працювала, познайомилась з учителем місцевої школи Августином Домбровським, майбутнім педагогом, громадським діячем, послом до УНРади. 1905 року взяла з ним шлюб і народила чотирьох дітей: сина Остапа — викладача французької мови в Львівському університеті ім. Франка, кандидата філологічних наук; Романа — перекладача з німецької, працівника газети «Шлях перемоги» у Мюнхені; Маркіяна — українського громадського діяча Австралії, інженера-електрика, автора «Підручника шофера»; дочку Дарію — викладачку української мови й літератури шкіл Галичини. Працюючи з чоловіком учителями, змушені були неодноразово переїжджати з дітьми з місця на місце, проживали часто у шкільних приміщеннях. У 1919—1928 працювали на Закарпатті в тодішній Чехословаччині, де в селах Зарічево і Порошково Перечинського повіту та Довгому Іршавського повіту навчали дітей української грамоти, провадили у краї українську патріотичну роботу. Творчість Марійки Підгірянки – проста за формою, але дуже глибока за змістом. Найбільше вона писала для дітей і про дітей, тому її вірші легкі, щирі й зрозумілі. У них багато добра, тепла та любові до світу. Її вірші сповнені: плину у дитинство, рідний край, Карпати, змальована: природа, любов, добро, надія, описані: народні мотиви, мрія, щирість, ніжність. Вона зверталася до діток лагідним, щирим словом, немов материнською піснею огортала їхні душі теплом і добром. У своїх віршах поетеса вчила малечу любити природу, рідну землю та плекати світлі мрії про майбутнє. Її поезія звучала просто й ніжно, ніби розмова з дитиною, сповнена турботи, ласки та віри в чисте серце кожного дитяти.

Ваші увазі кілька її дитячих поезій:

* **

Блакитне небо в головах,
А в ногах — ліси сині.
Орли мандрують в небесах,
Овечки — в полонині.
Соколом бистрим біжить зір
По рідній всій сторонці
По збоччах гір, зелених гір,
На лан, блискучий в сонці.

* **

Шумить верхами буйний ліс –
Дуби, берези, буки.
Співає сойка, свище дрізд
І воркотять голубки.

Стрибає білка по верхах,
Дітей зозуля кличе.
Вітрець шепоче в галузках,
В ярку потік мугиче.

Цілує сонечко листки
У ніжній, теплій ласці,
Гриби наділи шапочки
Так само, як у казці.

* **

Ой, місяцю, місяченьку,
Срібнолиций стороженьку,
Хто є в тих хатках?
Там сплять діти в колисочках,
Сон цілує їхні очка,
Бачать мрії в снах.

Ой місяцю, місяченьку,
Срібнолиций стороженьку,
Про що мрії ті?
Про край рідний, край єдиний,
Про майбутнє України
Снять діти малі.

Ой місяцю, місяченьку,
Срібнолиций стороженьку,
Чи здійсняться сни?
Стануть діти підростати,
Для народу працювати
І здійсняться сни.

** *

Тихий вечір, тихий, красний.
Над горами місяць ясний
Пасе зорі, завертає,
На трембіті виграває.

Ходить місяць аж до ранку,
Зоря вийшла на полянку.
Ой місяцю-місяченьку,
Зганяй зорі помаленьку…