“Велич і смирення Митрополита Андрея Шептицького найповніше виражається в його посланні “Як будувати рідну хату”. Велич – бо годі знайти прозорішу візію найпростішого вирішення складної й заплутаної української проблеми. Смирення – бо ніхто краще від Митрополита не розумів, наскільки важливо робити найлегші речі разом і впродовж тривалого часу.”
Тарас Прохасько.

Опанас Заливаха — український художник, дисидент і культурний діяч, одна з яскравих постатей шістдесятництва. Цьогоріч Івано-Франківськ відзначає 100-річчя з дня народження митця, а ми, бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, долучаємось до відзначення ювілею Опанаса Заливахи, відкриваючи нашим читачам цю непересічну постать.

Так і сьогодні, 1 липня, ми ознаменували прихід другого літнього місяця черговим інформаційним бюлетенем  “Бути українцем і знати хто ти”. Розповідали присутнім нашого краянина, шістдесятника, борця за свободу та права людини в умовах радянського тоталітаризму.

 У 1965 році Заливаху заарештували за участь у правозахисній діяльності, зокрема — за листи на захист заарештованих Івана Світличного, Василя Стуса, Валерія Марченка. Його звинуватили в “антирадянській агітації” й засудили до 5 років таборів суворого режиму.

Після звільнення Опанас Заливаха продовжив займатися мистецтвом. Окрім іншого, він у 1990-х роках Заливаха активно працював над відродженням сакрального мистецтва. Він розписував церкви, зокрема — у Львівській області, використовуючи давні українські художні традиції.

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.

Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)

Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.

Сьогодні мова піде про українського військовика, поета, прозаїка, драматурга, публіциста, фейлетоніста Бориса Володимировича Гомзина. Походив із дворянської родини, навчався в Єлисаветградській (нині Кропивницька) гімназії, потім в Одесі — проте залишив університет і вступив до Єлисаветградського кавалерійського училища у 1908 році .
Служив у 9-му київському гусарському полку; у роки Першої світової війни здобув чин штабсротмістра. Після Лютневої революції очолив українські військові підрозділи — 1-й кінний полк, дивізіон Січових Стрільців, пізніше очолював оперативно-розвідувальний відділ штабу Армії УНР, мав ранг підполковника.
Після завершення Перших визвольних змагань – діяч української еміграції у Чехословаччині та Німеччині. Навчався в Українському педагогічному інституті у Празі, працював там асистентом кафедри української літератури, редагував українські періодичні видання «Студент», «Ukrajina».

У 1938 переїхав до Берліна, де очолював Союз гетьманців-державників і редагував газету «Нація в поході». Гомзин також був одним із найближчих соратників гетьмана Павла Скоропадського. Відомий як поет, прозаїк, драматург, публіцист і фейлетоніст. Основні твори: Збірки: «Трой‑зілля» (1928), «Прокляті часи» (1929) Поеми «Еклезіяст», «Лови», Драма «Кров кличе» (1935), Памфлет «Єретичні думки» (1931) 1957 року в західнонімецькому Ганновері вийшла друком фундаментальна праця Гомзина, у якій він аналізує природу комуністичної ідеології, – “Большевизм – органічне московське явище”, яку склали його щоденникові записи за жовтень – листопад 1951 року. Підсумовуючи свої багаторічні роздуми, автор опонував російській білій еміграції, яка трактувала комуністичну ідеологію і радянську систему як чужу, не характерну для росіян.

Натомість він стверджував, що більшовизм до Росії не принесли зовні, він є породженням російського менталітету та історичного минулого. Через фейлетони, публіцистичні статті та книжкові памфлети висловлював гостру політичну позицію, став одним із помітних голосів української еміграційної критики, зберігав та поширював українську національну ідею серед закордонних спільнот.

Український офіцер-патріот й інтелектуал Борис Гомзин, чий шлях проліг від фронту до еміграції, по праву вважається символом боротьби за національну ідентичність у ХХ столітті.

21 червня бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франквської МЦБС Департаменту культури міської ради провели для наших читачів, які люблять природу і ручну працю, креативний майстер-клас “Літні барвисті гусениці”. Створили разом паперову яскраву гусеницю на стійкій картонній основі.

Обрали ми для майстер-класу гусінь не просто так. Цей образ дуже позитивний, адже він завжди про розвиток і здійснення мрій. Кожна гусінь, як відомо, з часом обов’язково перетворится на тендітного легкокрилого метелика і полетить!

Хтось із вас скаже: гусениці шкодять рослинам. Ми погоджуємося лише частково. Справді, ці маленькі ненажери часто завдають збитків сільському господарству.

Проте деякі види гусениць, наприклад, соснова гусінь, збагачують ґрунт. Гусениці є важливою ланкою в ланцюгу живлення, слугуючи їжею для різних тварин, включаючи птахів, хижих комах та навіть гризунів і плазунів.

Та час повернутися до наших паперових гусениць, які нікому не шкодять)) Ми зробили їх з різнокольорових кружечків паперу з усміхненими личками і кумедними вусиками. Справжня втіха для учасників майстер-класу! 

Слідкуйте за нашими анонсами, бо попереду ще багато цікавого!

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.

Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)

Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.

13 червня 1874 року в селі Кобаки на Івано-Франківщині народився Марко Черемшина (справжнє ім’я – Іван Семанюк) – український письменник, громадський діяч і адвокат.
Марко Черемшина походив із селянської родини. Освіту здобував у Коломийській гімназії, згодом вивчав право у Віденському університеті. Після закінчення навчання працював адвокатом. В 1912 році відкрив власну адвокатську контору у Снятині, де активно займався громадсько-політичною, культурно-просвітницькою роботою – став заступником голови повітової «Просвіти», разом з Василем Стефаником організував у Снятині товариство «Сільський господар». Відомий тим, що надавав адвокатські послуги для бідних селян безкоштовно.

Паралельно з адвокатською практикою займається літературою: пише рецензії, переклади з французької, німецької, чеської, болгарської, польської, словацької, угорської мов, власні новели і поезії. Крім Марка Черемшини підписувався також як Василь Заренко, Марко Легіт. Дебютував з драмою «Несамовиті», яка так і не була поставлена, хоча й отримала схвальні відгуки. Але найбільше слави йому принесли збірки новел «Карби», «Село вигибає» та «Верховина» (остання вийшла посмертно).

Його літературна діяльність зосереджувалася на змалюванні життя гуцулів, покутських селян, їхніх страждань, боротьби за гідність і справедливість. Писав емоційно, реалістично, з глибоким співчуттям до звичайного хлібороба. Разом із Василем Стефаником і Лесем Мартовичем Черемшина входить до умовного літературного угрупування пимсьменників-модерністів «Покутська трійця», бо усі вони походили з цього регіону і сформувалися під безпосереднім впливом Івана Франка. Також їх об’єднувала тематика селянського життя, глибоке психологічне проникнення і любов до рідного краю. Черемшина не мав гучної слави за життя, не прагнув до центру літературного процесу, але його твори стали класикою української літератури.

У Снятині діє літературно-меморіальний музей Марка Черемшини, а також збережений його будинок. У Кобаках і Снятині йому встановлено пам’ятники.