Здоров’я нації – показник цивілізованості держави, який відображає рівень соціально-економічного та культурного розвитку суспільства й кожної людини зокрема. Сьогодні соціум консолідує зусилля у боротьбі з туберкульозом – небезпечною та підступною недугою.
24.03.2026р. о 13.00 бібліотекарі читального залу ЦБ (вул. Пилипа Орлика, 5) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради провели годину-застереження “Туберкульоз – реальна загроза людству” (до Всесвітнього дня боротьби із захворюванням на туберкульоз).
Провідний бібліотекар читального залу ЦБ Надія Каретнікова проілюструвала присутнім сумну і промовисту статистику: “Статистика Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я свідчить: мікобактерії туберкульозу вражають кожну четверту людину. Вони можуть жити в організмі людини роками й десятиліттями, ніяк не виявляючи себе, якщо імунна система тримає їх під контролем. За рік у світі діагностують понад 10 мільйонів випадків захворювання на туберкульоз. На жаль, Україна належить до країн з високим рівнем захворюваності. За офіційними даними, торік зареєстровано близько 20 тисяч нових хворих на туберкульоз. Як показує досвід, ця цифра може бути в півтора-два рази більшою».
До заходу бібліотекарі читального залу ЦБ організували тематичну бібліотечну виставку «Що треба знати про туберкульоз». Користувачі бібліотеки мали змогу ознайомитися з науковими, науково-популярними виданнями та статтями із періодичних видань щодо означеної теми.
Є поети, чиї слова не просто читаються, вони проживаються. Таким є Володимир Присяжнюк – митець, у творчості якого звучить щира любов до України і глибоке відчуття людської душі. Народився поет 24 березня 1966 в селі Чернієві Тисменицького району Івано-Франківської області – український поет, поет-пародист і поет-пісняр.
23.03.2026 р. бібліотекарі читального залу ЦБ (вул. Пилипа Орлика, 5) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради підготували відеопривітання «Його рядки – мов подих серця» (до 60-річчя від дня народження поета).
У 1983 Володимир Присяжнюк із золотою відзнакою здобув середню освіту. У тому ж році поступив на історичний факультет Івано-Франківського державного педінституту імені Василя Стефаника (тепер — Карпатський національний університет імені Василя Стефаника), після закінчення якого працював вчителем та заступником директора школи. З четвертого класу почав публікуватися у місцевій пресі, переможець конкурсу «Золоте перо». Добірка поезій В. Присяжнюка ввійшла в навчальний посібник для 5-7 класів «Сучасна література рідного краю».
Є автором книг:
Поетична збірка літературних пародій «Тобі сюди, Алісо!».
Збірка ліричних поезій «У середмісті моєї пам’яті».
Збірка лірики «Експресії».
Збірка ліричних поезій «Непідвладність чуттєвої повені».
Співавтор пісень у виконанні лауреатів всеукраїнського фестивалю «Червона Рута» Тараса Житинського та Олександра Войтка. Поетичні твори В. Присяжнюка публікувались на сторінках літературно-мистецьких часописів «Дніпро», «Форум», «Німчич», на мистецьких порталах «Жінка-УКРАЇНКА», «Дотик Словом», «Країна казок», «Смішного!», «Палісадник» та інших.
Окремі твори перекладені іспанською та галісійською мовами і увійшли до опублікованої в березні 2017 р. в Іспанії антології сучасної світової поезії «GALIZA — UCRANIA. Harmonia de corazons» — проекті міжнародного мистецького об’єднання «Roteiro das Artes-Internacional».
Лавреат: премії імені Романа Федоріва (2019), V Всеураїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича (2021), міжнародної літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша (2023) за книгу «Непідвладність чуттєвої повені».
Поезія Володимира Присяжнюка яскрава, образна, експресивна. Читаючи її хочеться то сміятися, то плакати, вона бентежить, дивує, зачаровує і, мабуть, нікого не залишає байдужим. Причина тому якась безмежна любов до життя і безмір світла в поетичних рядках автора. Тож нехай поезія Володимира Присяжнюка і надалі знаходить нових читачів, торкається душ і нагадує нам про важливе.
13 березня 2026 р. о 12:00 у Читальному залі на вул. Пилипа Орлика, 5 відбувся перегляд фільму «Джой».
«Джой» — це біографічна драма від режисера Девід О. Рассел, яка розповідає історію жінки, що буквально «вигризла» свій успіх у світі бізнесу. Головна героїня Джой Мангано (у виконанні Дженніфер Лоуренс) мати-одиначка, яка живе серед хаосу родини, фінансових проблем і постійних невдач. Але в якийсь момент вона створює революційну швабру, і це стає початком її шляху до бізнес-імперії. Мільйони людей в наш час користуються її чудо-шваброю. Але зовсім недавно Джой доводилося працювати на кількох роботах і продавати швабри в своєму районі в Нью-Йорку.
У сюжеті яскраво зображено мистецтво переконати купувати товар за допомогою реклами та маркетингу. З шармом та іронією водночас змальовано історію становлення бренду. Героїня Джой Мангано трансформується з домогосподарки в підприємицю, управительку фінасів та менеджерку. І тепер її головне завдання – витримати конкуренцію на ринку численних пропозицій.
Фільм не лише про винахід, а про: боротьбу з недовірою, родинні конфлікти, зради і розчарування і головне, про віру в себе, коли вже ніхто не вірить. «Джой» — це нагадування, що іноді найбільша перемога не у винаході, а в тому, що ти не відмовився від себе.
Степан Чубенко – український школяр, воротар «ДЮСШ-Авангард» (Краматорськ), якого катували й розстріляли бойовики проросійської терористичної організації «ДНР» за проукраїнську позицію, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2017, посмертно). Наймолодший Герой України (2025, посмертно).
19 березня 2026 року о 13:30 в Читальному залі ЦБ ( вул. Пилипа Орлика, 5) Департаменту культури МЦБС Івано-Франківська відбувся захід: посвята Герою України Степану Чубенку «Я звичайний українець…». Модератором даного заходу була вчителька української мови і літератури ліцею №4 Івано-Франківської міської ради Лісова Таїсія Євгенівна. Вона наголосила на тому, що сьогоднішня зустріч – це не просто пересічна подія, це надважлива розмова про основне, про цінності, які не можна втратити. Адже Степан Чубенко був талановитим українським юнаком із Краматорська, який став символом мужності, патріотизму та незламності. Таїсія Євгенівна завдяки виваженому слову, щирості та тактовності створила атмосферу довіри і глибокого осмислення подвигу Героя України.
Мама Героя Сталіна В’ячеславівна Чубенко розповіла присутнім учням 11-А і 11-Б класів про те, що її син народився у 1997 році, навчався у школі, захоплювався футболом і був активним громадянином. Підтримував єдність України, брав участь у проукраїнських акціях, допомагав військовим. У 2014 році під час початку російсько-української війни Степан не приховував своєї позиції. Саме через свою проукраїнську діяльність він був затриманий проросійськими бойовиками. Юнака жорстоко вбили, а йому було лише 16 років. Говорили про Степана як про звичайного хлопця, який любив Батьківщину по-справжньому, без гучних слів, але з великою вірою і сміливістю. Його історія звучала особливо щиро: у спогадах матері, у рядках Степанових поезій, у мовчанні між словами.
Присутні ділилися думками, читали вірші, замислювалися над тим, яке коротке і праведне було життя юного Героя. Атмосфера була щемкою, але світлою, такою, що об’єднує всіх у книгозбірні. Окремим акцентом стало емоційне і щире читання учнями віршів Степана. Михайло Новиков, Богдан Листопадов, Максим Гупало, Ірина Вагилевич та Анна Гримчак декламували з глибоким розумінням і відчуттям кожного слова. У їхніх голосах звучали не лише рядки віршів, а й повага, біль і гордість. Кожен виступ був по-своєму особливим, бо хтось читав тихо й проникливо, хтось – впевнено й натхненно, але всі разом вони створили атмосферу щирості та єдності.
Декламування стало живим нагадуванням про те, що пам’ять про Героя живе у серцях молодого покоління, а його історія знаходить відгук у душах тих, хто сьогодні зростає з любов’ю до України.
Отож, історія Степана – це історія про сміливість бути собою, навіть коли це смертельно небезпечно. Це про вірність країні, яка не має віку. Про силу духу, яка живе навіть після тілесної смерті.
Сьогодні ім’я Степана Чубенка носять вулиці, проводяться турніри з футболу, а пам’ять про нього живе у серцях українців як приклад справжнього громадянина. І ми пам’ятаємо про Героя, говоримо, не забуваємо, щоб його подвиг надихав ще багато поколінь юних українців.
Щоб висловити подяку всім поетам на Землі, щороку 21 березня людство відзначає Всесвітній день поезії. Свято було засновано ЮНЕСКО в листопаді 1999 року, а вперше Всесвітній день поезії пройшов у 2000 році в Парижі. В Україні цей день почав відзначатися з 2004 року.
19 березня 2026 року о 12: 00 в Читальному залі ЦБ ( вул. Пилипа Орлика, 5) Департаменту культури МЦБС Івано-Франківська відбулася презентація сучасної української поезії «Поезія – високий стяг душі». Захід об’єднав поціновувачів художнього слова, шанувальників української літератури та всіх, хто небайдужий до поетичного мистецтва. У теплій і натхненній атмосфері звучали вірші сучасних українських авторів, сповнені глибоких почуттів, роздумів про життя, любов, війну та незламність духу. Присутні мали змогу не лише почути поезію відомих авторів, а й послухати пісні у виконанні сучасних гуртів на слова класиків української літератури таких, як Д. Павличко, В. Симоненко, М. Вінграновський, Л. Костенко. Особливою окрасою події стали щирі виступи гостей нашої книгозбірні. Олена Вірстюк, Любов Циганок, Володимир Дяченко та Роксоляна Дебенко ділилися з присутніми своїми віршованими здобутками.
Також до Всесвітнього дня поезії у читальному залі Центральної бібліотеки організовано книжкову виставку «Муза, подарована Творцем», присвячену чарівному світу поетичного слова. На виставці представлені збірки українських і зарубіжних поетів, класиків і сучасників, чиї твори торкаються найтонших струн людської душі. Відвідувачі мають змогу ознайомитися з багатогранністю поезії — від ліричних роздумів про кохання і природу до глибоких філософських мотивів і відображення непростих реалій сьогодення.
Окрему увагу приділено сучасній українській поезії, яка сьогодні звучить особливо гостро й правдиво, відображаючи силу духу, незламність і віру в майбутнє.
Захід став ще одним свідченням того, що українська поезія сьогодні — це голос нації, її біль і надія, її пам’ять і віра в майбутнє. Такі зустрічі надихають, об’єднують і нагадують про силу слова, здатного підтримати, зцілити та надихнути.
