1 березня – 85 років від дня заснування Івано-Франківського державного інституту (1940), (нині Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника). За гірським горизонтом, наче вишуканий витвір природи, вимальовується величний силует Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Як і сама природа, університет змінюється з кожним порою року, що проходить над його стінами. Зимою його корпуси, покриті сніговими шапками, мовчки приймають нові наукові ідеї, відгукуються на холодні вітри знань. Навесні, коли все навколо розцвітає, університет набуває нових сил: студенти активно вливаються в його життя, а науковці творять майбутнє. Літом університет, як і природа, розцвітає в повну силу. Це час для плідної праці, для створення нових проєктів і співпраці з університетами світу. Відчувається, як зростає інтелектуальна енергія, яка перетворює ці стіни на вогнище знань. Осінь приносить врожай: підготовка нових фахівців, захисти дисертацій, підсумки наукових здобутків — все це відзначається серйозним ставленням і гармонією. Університет, як і природа, безперервно розвивається, вплітаючи в своє серце нові ідеї, що міцно закорінюються в ґрунті гір. Стаючи символом національного відродження та освітнього поступу, він дарує нові горизонти студентам і науковцям, що, як і гори, непохитно прагнуть до величі та мудрості.

28 лютого – 135 років від дня народження Осипа Сорохтея, українського живописця і графіка. Осип Йосафатович Сорохтей народився 28 лютого 1890 року в селі Баранчиці Самбірського повіту на Львівщині, в сім’ї залізничника. З часом родина Сорохтеїв переїхала на постійне проживання до міста Станіслава (тепер Івано-Фран­ківськ), де О. Сорохтей закінчив початкову школу і учитель­ську семінарію. Палка любов до малярства, яка проявилася в нього з раннього дитинства, привела його до Краківської Академії мистецтв. Закінчив він її з відмінною оцінкою в 1920 році. В тому ж році після здачі екзамену на право ви­кладання малювання О. Сорохтей повертається в Станіслав і працює вчителем малювання в українській гімназії. Тут він створює численні жанрові композиції, сцени з життя міської та сільської бідноти, серію малюнків з Історичного минуло­го. Малює в основному в техніці рисунку — олівцем, тушшю, аквареллю.

25 лютого – 175 років від дня народження Володимира Барвінського! Володимир Барвінський – український публіцист, історик, соціолог, літературний критик і перекладач, посів важливе місце в громадсько-політичному й літературному житті 70-х – початку 80-х років XIX століття. Народився 25 лютого 1850 року в селі Шляхтинці на Тернопільщині. Його дитинство, змальоване в автобіографічній повісті “Скошений цвіт” (1877), позначене ізоляцією через травму. У 1869 році він вступив на правничий факультет Львівського університету. Барвінський був засновником і редактором газети “Діло” і належав до засновників товариства “Просвіта”. У творчості він звертався до проблем національного та соціального розвитку, часто під псевдонімом Василь Барвінок публікував повісті, як-от “Скошений цвіт” та “Сонні мари молодого питомця”, де описував важке життя українців Галичини. Серед інших його творів – “Безталанне сватання” (1870-ті роки), де він сатирично змалював різні соціальні верстви. Барвінський також здійснював переспіви сербсько-хорватських народних пісень і виступав із статтями на суспільно-політичні теми, підтримуючи ідеї національного відродження. Він організував перше українське народне віче у Львові 1880 року, де вимагав прав для галицьких українців. Попри передчасну смерть 3 лютого 1883 року, Володимир Барвінський залишив значний слід у культурному та громадському житті України. Його поховали на Личаківському цвинтарі у Львові, поруч із родинною гробницею О. Барвінського та М. Шашкевича.