Бібліотечне культкафе «Під палітуркою»

   Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.

Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)

Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.
14 травня 1920 року у селі Романівка нині Теребовлянського району Тернопільської області в селянській родині народилася народилася Слава Стецько (Ганна-Євгенія Музика) – одна з провідних діячок ОУН(б) та Антибільшовицького блоку народів. Навчалася в рідному селі, згодом – у Теребовлі, де з відзнакою закінчила гімназію і гуманітарний ліцей. Належала до Марійської і спортової дружини, співала в хорі. Організувала гурток з вивчення історії України: збиралися по домівках, в лісі, потім прочитане розповідали молодшим. У 18 років, за прикладом старшого брата, якого закатували поляки, вступила до ОУН. Вивчала будівництво мостів і доріг у Львівській політехніці, паралельно була членом обласного Проводу юнацької мережі ОУН, займалася поширенням листівок та іншої пропагандистської літератури. У 1943-му році була арештована німцями у Львові, вісім місяців провела у тюрмі на Лонцького. Після звільнення (батьки і товариші по боротьбі задіяли усі свої зв’язки) була відправлена проводом ОУН до Відня.
В еміграції тісно співпрацює з Проводом ОУН(б). Отримує європейську освіту на правничому факультеті Мюнхенського університету (магістр політичних наук, зі знанням англійської, німецької, французької, польської, іспанської, італійської, словацької, білоруської, хорватської мов). У 1945 бере участь у нелегальному перевезенні тяжко пораненого діяча ОУН, соратника Степана Бандери Ярослава Стецька з Чехії до Мюнхену. Через рік бере з ним шлюб та змінює ім’я на Славу Стецько. Стає активною учасницею очолюваного ним Антибільшовицького блоку народів, а після його смерті сама керує організацію.

Була керівницею інформативно-пропагандистичний місячник Антибільшовицького Блоку Народів «ABN – Correspondent», редакторкою квартальника «Ukrainian Review». Брала участь в десятках міжнародних конференцій і сама була співорганізатором міжнародних конференцій, з’їздів в Вашингтоні, Торонто, Мюнхені, Вінніпезі, Чікаго, Манчестері, Мальті, Парижі, Мадриді, Римі. Була особисто знайома з лідерами багатьох держав. Виступала організатором акцій на підтримку політв’язнів, розповідала правду про репресії, Голодомор, інші злочини тоталітарного режиму. У 1991 році приїхала до Львова для участі у відзначенні 50-річчя Акта відновлення української державності. Цього ж року була обрана головою Проводу ОУН, а через рік очолила заснований нею Конгрес українських націоналістів. Тричі обиралася народною депутаткою України.
Її життєвим кредом були слова: «Я вірю в українську націю». Померла Слава Стецько 12 березня 2003 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Допис створено за матеріалами інтернет ресурсів https://uinp.gov.ua/
https://www.radiosvoboda.org/