Бібліотечне культкафе «Під палітуркою»

Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.

Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)

Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.

27 травня 1929 року в селі Трач Косівського району народився Роман Іваничук – видатний історичний романіст, педагог, громадський діяч, який залишив по собі багату літературну спадщину та вагомий внесок у формування національної свідомості українців. Походив із сім’ї вчителя. Навчався у початковій школі в рідному селі, від 1942 року в Коломийській гімназії ( пізніше – Коломийській СШ № 1), яку закінчив у 1947 р. За порадою батька вступив на геологічний факультет Львівського університету, але покинув, оскільки прагнув здобути філологічну освіту. Рік пропрацював учителем початкової школи в рідному селі.

У 1948 році знову вступив до Львівського університету на українську філологію. Проте не хотів вступати до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, тож 1949-го Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність». В 1953 році поновився в університеті, який закінчив у 1957. Працював учителем української мови і літератури у селі Щирець Львівської області. Там продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР.  У літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.

З 1994 до 2009 року Іваничук працював професором кафедри української літератури Львівського національного університету імені Івана Франка, де читав авторські спецкурси, присвячені українській літературі та історії.  У 1988–1996 роках очолював львівську організацію Товариства української мови імені Тараса Шевченка (від 1991 року — товариство «Просвіта»), сприяючи відродженню національної свідомості..

У 1990 році був обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці та проголошенні Декларації про державний суверенітет України та Акту про незалежність України.
Іваничук є автором близько 60 книг, серед яких переважають історичні романи, що охоплюють понад 500 років української історії. Його твори вирізняються глибоким патріотизмом, увагою до національної ідентичності та художньою майстерністю. Серед найвідоміших: «Мальви» (1968) — роман про Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького, який порушує теми яничарства, зради та вірності. Цей твір викликав критику з боку радянської влади, що призвело до тимчасової заборони на публікацію його творів.  «Черлене вино» (1977) — про оборону Олеського замку під час воєн Свидригайла. «Вода з каменю» (1982) та «Четвертий вимір» (1984) — за які автор був удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка. «Вогненні стовпи» (2006) — тетралогія, яка вперше в українській художній літературі звернулася до теми ОУН і УПА.
Його твори перекладено багатьма мовами, зокрема польською, німецькою, французькою, англійською.