Літературна година “Постать Василя Стуса єднає Україну”

40 років тому,  у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері  табору , особливого режиму села Кучино, Пермської області закінчив свій земний шлях український  поет, дисидент та правозахисник Василь Стус. Він був ув’язнений за свою політичну та правозахисну діяльність, спрямовану на захист української мови та культури.

Обставини його смерті залишаються невідомими, а його останній табірний зошит зник. Збірка поезії “Птах душі” так і не вилетіла із системи радянського Гулагу. 

Україна втратила великого поета і правозахисника Василя Стуса… Борця за Україну закатували за любов до рідної землі… 13 з 47-ми років життя Василь Стус провів в ув’язненні. За що? За те, що любив Україну, писав українською, розмовляв українською, пишався тим, що є УКРАЇНЦЕМ…

Вшановуючи пам’ять поета-шістдесятника, дисидента та політв’язня Василя Стуса на Абонементі ЦБ Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради в цей день, 4 вересня провели літературну годину “Постать Василя Стуса єднає Україну”.

Бібліотекарка розповіла про життєвий шлях та боротьбу українського поета, зокрема підкресливши, що Василь Стус народився 4 січня 1938 року в селі Рахнівка, на Вінниччині.
Василь Стус народився на Вінничині, зростав на Донбасі.

Дитинство Василя Стуса було важким. Про це можна довідатися з листів Стуса до свого сина Дмитра. Ось уривки, які зачитали користувачі бібліліотеки, студентки місцевих вузів. «Коли мені було 9 літ, ми будували хату. І помирав тато – з голоду спухлий. А ми пхали тачку, місили глину, робили саман, виводили стіни. Голодний я був, як пес… Тоді, на тій біді, я став добре вчитися… Усе дитинство моє було з тачкою… Тяжко – жили мало не лопали…». «Як я шкодував, що через бідність моїх батьків не можна просити їх, аби купили мені скрипку чи фортепіано». «Як тільки міг, я допомагав батькам – під час канікул «відпочивав» на залізниці, де міняв шпали, рейки…».

Але Стусу належать слова: «… голод книжковий гірший за будь-який інший». В одному з листів до сина Василь Стус писав: «…цікава наука – в кінці подорожі, а не спочатку». «… хочеш домогтися цікавого, йди дорогою, долаючи початок нудний, знаючи, що нудного буде багато, аж поки доберешся до цікавого».
У радянські часи Стус працював учителем української мови й літератури, протидіючи системі, що витісняла українську культуру. Його неодноразово звинувачували в “антирадянській діяльності”, забороняли і конфісковували твори. Попри переслідування, він продовжував писати, перекладати і відстоювати українське слово..

Український поет, правозахисник, дисидент, Герой України. Його життя стало символом боротьби за національну ідентичність та права людини. “То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, – згадував про нього дисидент Євген Сверстюк.

Представляючи  користувачам книги виставки, бібліотекарі  зачитали уривок із таборових листів до сина:
“Бач, сину, я дуже хочу, аби Ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком. Бо людина буває тільки така. Інша проживе, проскніє, прожере не з одного єгипетського глечика — поки й ґеґне. А чи була вона людина? Чи було в неї життя? Чи залишила вона по собі добрий слід? Пригадую одного старого дідуся. Сам голодний, він, піймавши хорого голуб’ятка, ще жовтодзьобого (була хора ніжка) — годував його зі своїх уст хлібом, напував водою. Те голуб’я стрибало за ним, як за батьком. І що? Видужало голуб’я, підросло, набралося сили. Не знаю, дякувало вже чи ні (не в тому річ!), а коли дякувало — то як. Але в моїй пам’яті — поки й житиму — буде той дідусь нужденний, якому голуби сідали на плечі, рамена, долоні, голову (дідусь уже помер). І від того, що це було, що це бачив я і бачили інші люди — світ став кращий. Бо й мені й іншим захотілося й собі — жити так, аби голуби сідали на плечі”. 
Також  звучала поезія із книг: “Василь Стус. Вибране. Х.: Фоліо, 2017” та  “Василь Стус
Палімпсести. Вибрані вірші. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2024.
Зокрема, бібліотекарка Тетяна Мороз    ознайомила присутніх з віршем  “Ці яблука тримала у руках…” з даної збірки ( ст.67).
В рубриці “Книга Дня” представили книжку “Заборонений” Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова. (читайте окремий пост)
Звучали також цитати, які стали крилатими із обкладинки книжки  “Василь Стус. Вибране” :

“Переставши бути собою, поет втрачає і себе самого”;

“ І думка така: поет повинен бути людиною.
Такою, що повна любові,
долає природне почуття зненависнілості,
звільнюється  від неї, як од скверни…”;

“То все не так. Бо ти не ти,
і не живий. А тільки згадка…”;

“І знов Господь мене не остеріг,
і знов дорога повилася.
Тож – допобачення – ту просторі
і – до побачення у часі.

4 вересня виповнюється 40 років з дня смерті українського поета, фактично з дня його вбивства. Він був знищений радянською системою. Пам’ятаймо, хто вбив  Василя Стуса!

Відповідальні за проведення: завідувачка Відділом обслуговування ЦМБ Ольга Кирста та бібліотекарка Абонементу ЦБ Тетяна Мороз