Літературний портрет “Моя зброя — сміх”

Ще зі шкільних років пригадуються уроки літератури, на котрих ми вивчали цікаві і повчальні усмішки Остапа Вишні. І ніхто тоді навіть не міг запідозрити наскільки сильною особистістю він був. І чому всі свої твори він писав в такому гумористичному тоні. 

Отже, народився Павло Михайлович Губенко (це його справжнє ім’я) на хуторі Чечва, що на Полтавщині. Зростав у простій сім’ї, що в подальшому неабияк вплинуло на його творчість. Перший його твір «Демократичні реформи Денікіна…» було надруковано у 1919 році у газеті «Народна воля». Саме тоді автор був у полоні у більшовиків. Павло Губенко справді писав чесно та їдко. Попри свій військовий стан, а в армії УНР він був начальником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР, немилосердно висміював вади Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…».

Саме ця чесність іноді йому і допомагала, а іноді навпаки. Так, у 1933 році популярний письменник був превентивно звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на Павла Постишева. Довгих 10 років Остап Вишня пробув на засланні. І щасливим квитком повернувся знову до «справи». І до самого кінця творив. 

Помер Павло Михайлович 28 вересня 1956 року, похований на Байковому кладовищі.

Його твори, на рівні з Франком, Шевченком, Українкою є не просто красиво описаними стосами томів з масами пафосних вислові – це виклик кожному. Це заклик не бути байдужим до себе, до свого майбутнього. Це висміювання тих людських вад, котрі знищували і продовжують знищувати суспільство і кожного зокрема. Це скритий заклик до зміни.

Ось такою короткою і лаконічною інформаційною хвилинкою було представлено літературний портрет неперевершеного майстра усмішки Павла Михайловича Губенка у переддень його смерті, 26.09.2021 року, у бібліотеці-філії №11 (с. Угорники, вул. Просвіти, 4) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради під назвою “Моя зброя — сміх” ( до 65-річчя від дня смерті Остапа Вишні). Адже це був не просто вислів, а справжня зброя. І кожен, хто почитає його твори, зрозуміє чому.

Тож нехай твори Остапа Вишні для нас стануть не просто гарною збіркою смішних оповідок, але глибоким, змістовним і навчальним джерелом.