Літературний портрет “Письменник незвичайної долі”

3 (16) травня 1895 року, 130 років тому, народився Тодось Осьмачка (1895 – 1962) – український поет-імпресіоніст, прозаїк, перекладач, педагог, громадський і політичний діяч, людина складної долі. Цього дня на Абонементі ЦМБ Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради користувачам представили літературний портрет “Письменник незвичайної долі”, яким ознайомили з цікавими фактами біографії Тодося Осьмачки, письменника, який “перелив Україну у слово”:

«Моя тужлива Україно,

Таку тебе я полюбив

І за твою одну сльозину

Навіки голову згубив»

/Тодось Осьмачка/

Представляючи матеріали однойменної книжкової виставки-викладки, бібліотекарка підкреслила, що цьому талановитому українському письменнику випало жити і творити в нелегкі часи сталінських репресій, війни та голоду, пройти табори для переселенців, тюрми та психлікарні, пізнати на власному досвіді нелегке життя в еміграції. За кордоном були написані поетичні та прозові твори, які здобули Тодосю Степановичу славу видатного майстра західноєвропейської та заокеанської української діаспори і всієї України. Все життя Тодося Осьмачки було наповнене стількома злигоднями і таким болем, ніби увібрало в себе десятки мученицьких життів. Його мистецтво – сердечна рана. Поет-вигнанець хотів бодай лише словом повернутися до рідного порога. Україна в гіперболізованій інтерпретації поета набуває універсального сенсу, досконалого символу Великої Матері (Magna Mater), в якому помітні інтертекстуальні сліди фольклорного дискурсу, що безпосередньо відображає народне світоуявлення, постає осереддям божественного космосу:

Шляхи мої неміряні,

гори мої неважені,

звірі мої не наджені,

воли мої не ношені,

риба у них не ціджена,

птахи мої не злякані,

діти мої не лічені,

щастя моє не злежане…

Оце така я в тебе матінка,

в руці Господній

Україна синєнебая!

Історія життя: Тодось

(Теодосій) Осьмачка народився 16 травня 1895 року у селі Куцівка (Черкащина). Батько Теодосія Степан був дуже працьовитим, він був робітником у маєтку поміщика Терещенка, а згодом сам вивчився на ветеринара. Діти Степана теж були здібними та працьовитими – усі отримали середню освіту. А Теодосій навіть самотужки закінчив Київський інститут народної освіти у 1925 році. Але до цього його призвали до лав армії для участі у Першій світовій війні. Тоді він написав поему «Думи солдата» за яку потрапив під військово-політичний суд. Але прогриміла революція і Осьмачку звільнили. Під час навчання в інституті Теодосій активно брав участь у літературному житті. Він долучився до Асоціації письменників, яку очолював Микола Зеров, а згодом із друзями – Григорієм Косинкою, Борисом Антоненко-Давидовичем та іншими увійшов до «Ланки». Перша збірка поезій Тодося Осьмачки «Круча» вийшла у 1922 році. Її характерними ознаками були сильні образи, гарна народна мова та могутня сила думки. Останньою книгою Осьмачки, яка була надрукована в підрадянській Україні, була збірка «Клекіт». Вона вийшла у 1929 році – саме напередодні запланованого винищення інтелігенції – процесу над Спілкою визволення України. Ця збірка – сповнена сильної поезії, через яку Осьмачку прирівнювали до Шевченка, бо він зобразив могутній образ селянства, який був рушійною силою революції, а згодом став її ж жертвою. Криваві роки набирали обертів і друзі Осьмачки почали зникати у підвалах НКВД. Літературно-критичні статті таврують Тодося «ворогом» і «бандитом». Тому він вирішує втекти у Польщу. Його заарештовують і відправляють у Свердловськ, та поет втікає вдруге і знову намагається дістатися Польщі. Там його заарештовують вдруге і тоді звинувачують у шпигунстві. Аби врятуватися від убивства, Тодось симулював божевілля. Його перевели у психіатричну лікарню у Києві. Моторошні речі, які пережив там Осьмачка, він змалював у повісті «Ротанда душогубців». Звільнився із лікарні він через німецьку окупацію – лікарі злякалися і повтікали з неї. Поет пішки відправився додому, на Черкащину. А звідти, невідомо як дістався Львова. Він знову намагався долучитися до активного літературного життя, але роки ув’язнення та тортур далися в знаки. Саме у цьому місті Тодось Осьмачка зустрів своє найбільше кохання. Він саме жив на віллі «Партія», намагався впоратися і відійти від одного з найскладніших етапів свого життя. Те саме намагалася зробити й ігуменя Йосифа. В миру вона носила ім’я Олена Вітер, жила і навчалася в Києві. Була надзвичайно патріотичною, товаришувала зі студентами, які згодом віддали своє життя під час битви під Крутами. Від більшовиків втекла до Львова, де стала черницею. Під час радянської окупації міста її заарештували, хотіли отримати свідчення про митрополита Шептицького. Під час допитів жінку били, погрожували спалити живцем, ґвалтували. Але вона нічого не розповіла. Її повинні були розстріляти, але Львів захопили німці і в’язні звільнилися. Йосифу відправили на лікування – на ту саму віллу, де був Осьмачка. Він побачив її – і немов ожив. Закохався із першого погляду і дуже хотів, аби вони були разом. Та Йосифа відмовлялася ходити на прогулянки. Не розтопили її серце і серенади чоловіка під її вікном – він мав чудовий голос і співав від щирого серця. Але Йосифа просто зібрала речі і поїхала. На жаль, Тодось Осьмачка був приречений на самотність. Рани, яких він зазнав за життя, було нікому вилікувати, він залишився з ними один на один. Наприкінці 1944 року Тодось Осьмачка був змушений емігрувати. Спершу Осьмачка та Самчук переїхали до Німеччини, створили там Мистецький Український рух. В еміграції Тодось створив нові надзвичайно талановиті та сильні твори «Старший боярин», «План до двору». З Німеччини Осьмачка переїхав до США, жив деякий час у Канаді, бував у Франції, мандрував Югославією. Якось улітку 1961 року, прогулюючись Мюнхеном, Тодось впав прямо посеред вулиці. У нього був нервовий параліч. Друзі перевезли його літаком до Нью-Йорка. Він намагався продовжувати творити у лікарні, писав книжку віршів та афоризмів. 7 вересня 1962 року Тодось Осьмачка помер самотнім. Але такою не може бути пам’ять про нього – талановитого українського поета, письменника, який жив та творив в один з найстрашніших періодів для української інтелігенції.

«Але не маю сліз і змоги

Оплакувати супокій,

Який не тільки руки й ноги

Спотужнює завжди до дій,

Користувачі бібліотеки мали можливість детальніше ознайомитися з унікальною постаттю Тодося Осьмачки, переглянувши матеріали виставки. Особливе зацікавлення викликали книги із фондів книгозбірні, які бібліотекарка представила у рубриці “Книга дня”:

– Тодось Осьмачка. Поезії. Повісті;

-Тодось Осьмачка Ротонда душегубців.