Літературний експрес «Чисті джерела творчості Володимира Гжицького»

«За свої тридцять п’ять років він був учнем, студентом, воїном, робітником у млині, службовцем і, нарешті, письменником. Така його біографія. Коротка, але чесна.» – із автобіографічного роману В. Гжицького «Ніч і день» (1963 р.)

В бібліотеці-філії №5 (вул. Галицька, 100), Івано-Франківської МЦБС, 13.10.2025 р. розпочнеться літературний експрес «Чисті джерела творчості Володимира Гжицького» з нагоди 130-річчя з дня народження репресованого українського письменника.

«У всіх «історіях української літератури» повоєнного часу про цього письменника, коли й мовилося, то буквально якимось абзацом, «через кому». А між тим, його спадщина, особливо романістика, заслуговують на серйозну дослідницьку увагу.» – Володимир Мельник

Завідувачка книгозбірні №5 організувала для читачів виставку книг Володимира Гжицького, та дослідила джерела його творчості. До уваги відвідувачів автобіографічна трилогія: «У світ широкий» і «Великі надії» (1957-1962) та «Ніч і день» (1965). У передмові до нещодавно виданого в Канаді англійською мовою роману «Ніч і день» зазначається, що цей твір сприймається як вагомий документ історії — історії людини й соціально-політичного процесу. Трилогія справді дає широке історичне, суспільне й навіть географічне тло — адже події розгортаються на початку століття в Австро-Угорській імперії, потім переносяться на Східну Україну в 20-30-х pp., і, врешті, сягають концтаборів у республіці Комі. Звичайно, все трансформується крізь долю прототипа автора — Миколу Гаєвського.

Влітку 1928 року, задумавши відпочити в якійсь тихій місцевості, В. Гжицький з І. Багмутом вирушили на Алтай. Проживши деякий час у досить віддаленому селі, на березі Кара-Кол, він щиро перейнявся долею ойротів (невеликого народу аборигенів гірського краю) і написав з молодечим запалом соціально-психологічний, гостроактуальний роман «Чорне озеро».

Сюжет роману вибудуваний на класичному «трикутнику» закоханих: лікар Темір обожнює красуню Таню Токпак — доньку старого педагога, а вона потрапляє в уміло розставлені сіті ловеласа-художника з Москви Ломова, який у пошуках пригод забрів у цей екзотичний край…

«Роман В. Гжицького «Чорне озеро (Кара-Кол)» насправді належить до найкращих українських романів ХХ ст. Переконатися можна, щойно перегорнувши сторінку». – Сніжана Жигун. В нашій бібліотеці– перша версія роману (1929 р.), після опублікування якого автор пізнав успіх. Водночас цей твір приніс випробування для письменника. У грудні 1933 р. В. Гжицького звинувачено у викривленні політики Сталіна. Вирок від 23.02.1934 р. – десять років сибірських таборів. У 1946 р. – ще чотири роки ув’язнення. Після Сибіру – обмеження у виборі місця проживання. У 1956 р. реабілітований. Після поневірянь оселився у Львові.

Оговтавшись від репресій, В. Гжицький, навертає тепер свого читача до осмислення глибин історії рідного народу. Такими стали два епічні романи: «Опришки» (1962) та «Кармелюк» (1971) — романтичні оповіді про месників Карпат і Поділля XVІІІ ст. Перший твір був задуманий ще одразу після повернення з Алтаю — уривки з нього друкувалися 1932 року в журналі «Західна Україна». Тоді ж добре напуття молодому романістові дав автор «Камінної душі» Г. Хоткевич.

До вашої уваги кілька штрихів до біографії. ГЖИЦЬКИЙ Володимир Зенонович (15.10.1895–19.12.1973) народився в с. Острівець на Тернопільщині, в сім’ї місцевого вчителя. Закінчив школу, потім гімназію в Тернополі. З дитячих літ міг днями блукати навколишніми лісами, а в час перерви в навчанні майже рік працював помічником лісничого. Все це, безперечно, вплинуло як на перші спроби творчості, так і на витончені пейзажі в оповіданнях та романах зрілого майстра. На пробудження творчих інтересів вплинуло й те, що в гімназії українську мову й літературу викладав відомий поет-молодомузівець Василь Пачовський. А ще запам’ятався приїзд до Тернополя 1910 року Івана Франка, який читав у переповненій залі поему «Мойсей».

Юнак вступає до Української галицької армії (УГА), де й закінчив офіцерську школу. Брав участь у революційних боях. 1919 р. емігрував на радянську Україну. Навчався в Харківському інституті сільського господарства й лісництва (1926 р.). Водночас вступає до Спілки селянських письменників «Плуг», згодом до — літературної організації «Західна Україна». 1924 р. видає першу (і єдину) збірку віршів «Трембітині тони» — данина гімназійному захопленню поезією. Пробує себе і в драматургії для дітей (п’єси «По зорі», 1925 та «Вибух», 1927), пишучи, звичайно, про найближче — західноукраїнське село. Крім цього В. Гжицький пише оповідання, повісті, зокрема етюди про природу «Петрикові чорногузи» (1966 р.), перекладає із польської і серболужицької мов, пише мемуари «Мої побратими (1973), «Спогади про минуле».

Найбільш популярними серед читачів книгозбірні №5 є вищезгадані романи Володимира Гжицького. Запрошуємо! Виставка діятиме до 17 жовтня 2025 р.