“Олександр Довженко: Гомер кіно, українець, син свого народу”

                                                                         “ Я син свого часу і весь належу

                                                                          сучасникам своїм”. 

                                                                                                      О.Довженко.

 Класик світового кінематографу, кінодраматург, кінорежисер, художник, письменник – до цих найпомітніших публічних іпостасей Олександра Петровича  Довженка, нагородженого найвищими радянськими відзнаками, варто додати принаймні ще одну, і то найпершою – українець. Завжди пам’ятав , якого він племені-роду, і любив рідну землю, народ її так щиро і неприховано, що це помічали і друзі і недруги. 

25 11. 2021 р. о 14.00 в читальному залі МЦБС (вул. П. Орлика, 5)Департаменту культури Івано-Франківської міської ради була проведена мистецька година “Олександр Довженко: Гомер кіно, українець, син свого народу” (до 65-річчя від дня смерті Олександра Довженка (1894-1956), українського кінорежисера і письменника). До заходу працівники читального залу підготували для онлайн користувачів однойменну презентацію, в якій лаконічно та змістовно був висвітлений життєвий та творчий шлях талановитого кінорежисера, письменника, сценариста.

 Бібліотекар читального залу Ірина Казакова акцентувала на тому, що в умовах сталінської диктатури митець змушений був знімати фільми здебільшого на замовлення більшовицького керівництва. Світогляд митця, як і світогляд більшості його співвітчизників,  підлаштувався під зміни курсу в політиці правлячої комуністичної партії. Проте Довженко вірив у свій народ, тому так піднесено поетизував його славне минуле, осуджував негаразди в сучасному, сподіваючись на краще майбутнє.

Плодами творчої праці своєї він швидко уславився на весь світ, але часто бував за ті самі свої геніальні здобутки зневажений і переслідуваний удома. На підмосковній дачі роками мешкав , по суті, невидимо ув’язненим , бо думками й тілом рвався в Україну, прохаючи там поховати по закінченні земного шляху принаймні серце своє. Сучасники говорили: талановитість Довженка була помітна з першого погляду, проявлялась у всьому. Почавши свій шлях у кіно “з нуля”, за три роки увійшов до числа найбільших кіноавторитетів Європи. Мав талант вбачати в реальних картинах життя  майбутні кінокадри. Такими ж пророчими і глибокими часто були й думки Олександра Довженка, про які відомо з опублікованого до 120- ліття його “Щоденника”. Роздумами про нелегку долю України Довженко багато в чому випередив свій час, однак ментально він усе-таки загруз в епосі, коли жив. У нього це парадоксальним чином поєднувалося з кришталевою чесністю, що була тільки зворотнім боком його творчого генія. Саме це, власне, й відрізняє його від переважної більшості колег із мистецького цеху.

До 65-річчя від дня смерті Олександра Довженка (1894-1956) 25 11. 2021 р. о 14.00 в  читальному залі  міської центральної бібліотеки   (вул. П. Орлика, 5) Департаменту культури Івано-Франківської міської ради була проведена мистецька година “ Олександр Довженко: Гомер кіно, українець, син свого народу” (до 65-річчя від дня смерті Олександра Довженка (1894-1956), українського кінорежисера і письменника). До заходу працівники читального залу підготували для онлайн користувачів однойменну презентацію, в якій лаконічно та змістовно був висвітлений життєвий та творчий шлях талановитого кінорежисера, письменника, сценаріста.

 Бібліотекар читального залу Ірина Казакова акцентувала на тому, що в умовах сталінської диктатури митець змушений був знімати фільми здебільшого на замовлення більшовицького керівництва. Світогляд митця, як і світогляд більшості його співвітчизників,  підлаштувався під зміни курсу в політиці правлячої комуністичної партії. Проте Довженко вірив у свій народ, тому так піднесено поетизував його славне минуле, осуджував негаразди в сучасному, сподіваючись на краще майбутнє.

 Довженко жив Україною, все життя носив її у своєму серці. Другого листопада 1952 р. на сторінках свого щоденника він залишив такий запис:” Я хочу жити на Вкраїні. Що б не було зі мною. Хай навіть скоротять мені недовгі вже мої літа, я хочу жити на Вкраїні… Я  – України син, України.”

Відповідальна за проведення заходу Ірина Казакова.