Онлайн-виставка “Ця Богом послана Голгофа”: Василь Стус в листах, щоденнику, віршах”

6 вересня 2020 року, протягом дня,  на абонементі ЦБ (вул. Короля Данила,16) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбулася онлайн виставка “Ця  Богом послана Голгофа”: Василь Стус в листах, щоденнику, віршах”, приурочена тридцять п’ятим роковинам з дня смерті визначного українського поета, десидента і правозахисника – Василя Стуса.

Василь Стус народився в селі Рахнівка на Вінниччині. Дитинство і юність минали в Донецьку. При цьому, дитинство припало на роки війни. На час її закінчення хлопчикові було лише сім років. Навчався в середній школі. Закінчивши її зі срібною медаллю, В.Стус продовжив навчання на історико-філологічному факультеті колишнього Сталінського педагогічного інституту, з-поміж ровесників виділявся наполегливістю в навчанні та ерудицією. Про своїх викладачів літератури, мови завжди згадував із пієтетом — як про духовних наставників. Після закінчення історико-філологічного факультету поет учителював, служив в армії. У 1963 році вступив до аспірантури Інституту літератури імені Тараса Шевченка в Києві. Працював над дисертацією. Перекладав Гете й Лорку, писав критичні статті Під час прем’єри фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” у 1965 році, у кінотеатрі “Україна”, взяв участь в акції протесту. Василь Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників засудити арешти української інтелігенції. «Василь піднявся…крикнув, що всі, хто протестує проти арештів, встаньте. Кілька спочатку людей піднялися, потім більше, потім більше. Але не всі…», – так згадує той день Іван Дзюба. За цей вчинок Стуса виключили з аспірантури. Після чого поетові довелося працювати на різних роботах чорноробом.

У травні 1980 року його знову заарештували, як особливо небезпечного рецидивіста і засудили на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Табірні наглядачі знищили збірку з 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. “То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, – писав про нього Євген Сверстюк. Тому значення Василя Стуса більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він був і залишається “голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності”.

Стус помер у концтаборі в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в холодному карцері 36-ї зони на Уралі. 17 листопада 1989 року прах Василя Стуса з великими труднощами і багатьма перешкодами було перевезено до Києва і перепоховано на Байковому кладовищі.

Виставка книг була представлена для широкого кола онлайн користувачів.

Відповідальна: бібліотекар Зіняк М. В.