Поетична сторінка “Золотих не хочу лаврів, з ними щастя не здобуду”

Пройми, душе світів, серця нам –

на прю із духом світу станем,

на цей щонайсвятіший бій.

Хай добрі руки нами владять.

майстерно, з успіхом провадять

туди, де наш творець святий.

Щоб створене перетворити,

не дати клякнути і скніти –

май діло, вічне і живе!

І те, чого нема, – постане

на землю, в сяєво багряне.

Життя бо всіх до себе зве.

Йоганн Ґете (переклад Василя Стуса)

6 січня 2023 року Василеві Стусу виповнилося б 85 років. З цієї нагоди ми, бібліотекарі біліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС департаменту культури Івано-Франківської МТГ, 8 січня підготували та провели поетичну сторінку, присвячену цьому непересічному поету і борцю. Разом із нашими читачами намагалися пізнати постать Василя Стуса через його поезію та осмислення його життєвого і творчого шляху.

Життя Василя Стуса – це хроніка боротьби Людини зі злочинною тоталітарною системою за право бути собою і не зраджувати своїм життєвим принципам. Громадянин, правозахисник та поет чудово розуміє наслідки своєї «негнучкості» перед каральною системою.  І все одно йде до кінця. Стусів шлях на Голгофу вчить нас як самореалізуватись, вести повноцінне життя, не втрачаючи віру в себе і людство навіть коли зазнаєш усіх можливих невдач та зрад.

Василь Стус був учителем. Викладав українську мову та літературу в школі міста Горлівка.

Всі хоч раз в житті чули його фразу: «Хто проти тиранії – встаньте». Її Стус вигукнув під час прем’єри стрічки Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна». Це відбулося 4 вересня 1965 року і за це його виключили з аспірантури. А рівно через 20 років у цей день Стус загинув у в’язниці.

За кілька днів до першого арешту, який стався 12 січня 1972 року, Василь Стус в компанії друзів-письменників ходили різдвяним вертепом у Львові. Таким чином вони протестували проти політики заборони українських національних традицій.

Із 47 років життя щонайменше 13 він провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та каторжній роботі. Але попри це поет не припиняв писати, навіть у багаторічній ізоляції. Останні тексти Василя Стуса – це таборові «блоги» (так їх називає автор книжки «Справа Василя Стуса» Вахтанг Кіпіані). У них поет висловив власні роздуми про життя та написав історії людей, з яким разом відбував покарання.

Через арешти Стус мало був із сином, проте займався його вихованням через листи. У них він радив синові що читати, пропонував поміркувати над певними творами, надсилав переклади творів, давав настанови.

Наші читачі обрали для прочитання поезію Василя Стуса, а також перекладені ним поетичні твори і листи до сина. Запрошуємо і вас доторкнутися до його неймовірних творів!

  Нехай потужність віршів Василя Стуса, помножена на скорботу його долі, додає нам снаги в боротьбі з ворогом, буде дороговказом гідного життя  та прикладом незламності і твердої волі.

Відповідальна за проведення В. Якимечко