28 Листопада 2023

Ювілейна присвята “Ольга Кобилянська: слово зворушеного серця”

Сьогодні, 27 листопада 2023 року виповнюється 160 років від дня народження видатної української письменниці-модерністки, учасниці феміністичного руху на Буковині, майстрині драматичної оповіді Ольги Юліанівни Кобилянської (1863-1942). Хто така Ольга Кобилянська? Людина, Жінка, Письменниця, Гірська орлиця, непересічна, унікальна особистість, яскрава і самобутня жінка… А ще вона, одна з найзагадковіших письменниць в усій історії української літератури, про яку кажуть: «вона завжди писала Серцем…». Ніжна душею бунтарка, яка жила на зламі епох, країн і світів. Майстерна мисткиня, яка словами малювала чарівні пейзажі й влучні психологічні портрети.

Це Ольга Кобилянська — письменниця, яка підписувала твори власним ім’ям за часів, коли її колеги ховалися за псевдонімами. ЇЇ творчість вже давно увійшла в Золотий фонд всесвітньої літератури. Ольга Юліанівна зуміла прожити наповнене та натхненне життя, не зігнутися під гнітом обставин та залишатися завжди вірною собі та своїм переконанням. Саме про це говорили на ювілейній присвяті “Ольга Кобилянська: слово зворушеного серця”, яку провели цього дня працівники Абонементу ЦМБ Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради. Під час заходу користувачів книгозбірні ознайомили з цікавими фактами з життя цієї непересічної жінки. Ольга Кобилянська постала перед нами як знайома, так і невідома, ось до прикладу, такий цікавий факт зазначає Кобилянська в одному зі своїх листів: «Питаєте, коли я рождена. 24 листопада року 1863-го. Святкую, але день тих своїх уродин звичайно 27 листопада, бо десь я ще з-за молодих літ вичитала, що день 24 листопада – день недолі – от в тім і вся річ».

Вона вважала, що життя кожної людини залежить від долі, і це слово часто трапляється в її творах. А ще Кобилянська вміла пречудово грати на цитрі – струнному щипковому інструменті. При цьому створювала власні мелодії, а коли грала – заплющувала очі, віддаючись музиці вповні. Розповідаючи про творчий шлях Ольги Кобилянської та представляючи книжки ювілейної виставки, бібліотекарка повела присутніх сторінками видань її творів та матеріалів про неї. А чи знали ви, що слово “Мир” – дуже важливе слово для Кобилянської, і вона точно знала йому ціну. Під час Першої світової її брати, Степан, Юліан і Олександр, були мобілізовані до австрійського війська. Кобилянська потерпала за долю Олександра, який тривалий час перебував у російському полоні в Петропавловську, не мала звісток від брата Степана…Перо Ольги Кобилянської подарувало чимало творів антивоєнного спрямування – «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Юда», «Сниться», «Зійшов з розуму». Також на заході зачитували уривки її творів (запропонували зануритися у світ “Меланхолійного вальсу”) Непідробні емоції викликало ознайомлення з листуванням письменниці з друзями та спогадами відомих людей за книгою “Слово зворушеного серця”. Так, читаючи лист Ольги Кобилянської до Осипа Маковея, який став коханням усього її життя, дізнаємось, що саме вона перша запропонувала коханому поєднатися в подружжя: «…Я нічого від Вас не хочу вимушеного – це мене не тішить. Часом мені так, ніби в мені жили дві істоти. Одна, що думає практично, на котру можна зі всіма справами спуститися, та, що варить їсти, торгується з хлопцями о добрі вчинки і делікатно заховується – одним словом, робить всяку християнську роботу. А друга то є погана «мімоза» – шукає вибране життя: спокій, гармонію, тонкість, красу – і в’яне, як не може все найти, а як найде, то дуже щаслива, і вона йде до Вас – не зачиняйтеся перед нею, пане Маковей – бо вона не зробить Вам нічого злого», – пише Ольга в листі до Осипа. Письменниця жила в Чернівцях, Осип же приїхав до цього міста тимчасово, на посаду редактора, і згодом повернувся до Львова. Ольга відверто пише про свої почуття в листах, називає Осипа «ведмедем», іноді ласкаво – «білим ведмедем». Вона запрошуватиме його якнайшвидше завітати в гості й забрати яблука, привезені з димківського саду «для нього». Запрошуватиме відвідати в товаристві Габсбурзьку гору і проситиме відповідати на її листи…Кобилянська дуже сильно була закохана в цього незвичайного чоловіка, для якого найважливішою стала праця в українській літературі. Чи було це почуття взаємним? Осип Маковей захоплювався Кобилянською як письменницею, вона була його гарною літературною товаришкою, але він відмовлявся від її пропозиції поєднатися в подружжя. А ось тепер відчуйте тональність листів Осипа до Ольги: «А я… ну, я такої журби не завдам тій, котру, справді, високо ціню. І все моє поступування з Вами було досі таке, що я хотів Вас якнайбільше щадити, не обіцювати того, що взагалі нікому не обіцював. …Остається симпатія душ, приязнь між нами, якої не відрікаюся, якої шукаю з Вами, знаючи, що вона мене ублагороднює…». (Довідка : Осип Маковей, редактор газети «Буковина», літературний критик, поет і публіцист, перекладач. Письменниця познайомилась з ним у 1895 році. Йому було 28, а їй – 32). Книга “Слово зворушеного серця” відкриє вам таємниці спілкування письменниці як з Осипом Маковеєм, так і з іншими відомими людьми того часу: Василем Стефаником, Івано Франком, Петко Тодоровим та іншими. Захід був вдалим і пізнавальним. Ті, хто вже був знайомий з творчістю Ольги Кобилянської – дізнався ще більше про цю незвичайну особистість, а інші – відкрили її світ для себе та отримали бажання і натхнення читати її твори. Особливе зацікавлення викликали екранізовані твори письменниці: “В неділю рано зілля копала”, Царівна”, “Меланхолійний вальс” та інші. Якщо вам хочеться відпочити душею чи набратися сил для руху вперед — саме твори Ольги Кобилянської надихнуть вас. Драматична історія «В неділю рано зілля копала» покаже нові грані кохання. А героїні повістей «Царівна» й «Людина» — живі, рішучі, волелюбні — поділяться з вами світлом своїх душ і допоможуть розгорнути крила, щоб летіти до мрії.
Ольга Кобилянська прожила довге й насичене життя. «Боже, коли і який буде мій кінець?» – таким записом завершує Ольга свій щоденник. Це був час її життя, коли всі важливі творчі події лише набирали обертів. Не стало письменниці 21 березня 1942 року в 78 років. Поліція Румунії, у складі якої перебувала на той час Буковина, заборонила, щоб траурна процесія пройшла всією вулицею, названою в честь письменниці, а місцева преса відмовилася опублікувати повідомлення про смерть Кобилянської. Багато людей не змогли попрощатися з Кобилянською не тільки через те, що були затримані телеграми, які сповіщали про її кончину, а й через заборонений окупантами в’їзд до Чернівців.