З ранковою тишею над степом, що ще тримає нічні холодні обійми, по всій Україні починається святковий день. Це день, коли звучить величний Гімн України, що пронизаний силою і духом боротьби, єдності й надії. Цей гімн – не просто мелодія, це емоція, яка пронизує серце кожного українця. Від гір Карпат до широких степів, від прибережних міст до маленьких сіл — у кожному куточку країни він відлунює своєю потужною хвилею, даруючи відчуття незламної гордості. Кожен його акорд, кожне слово – мов відголоски вікової боротьби, яка привела до цієї миті. Мить, коли звучить «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», — це не просто слова, це заклик до дії, це дух предків, що боролися за свободу і незалежність. І ось, тепер, на цьому святому полі з’являється нове покоління, яке не просто пам’ятає, а продовжує цю боротьбу. Вони стоять під ясним небом, спостерігаючи, як синьо-жовтий прапор піднімається до самого сонця. Святкування цього дня — це більше, ніж просто патріотичне свято. Це час для кожного з нас задуматися: що означає бути частиною цієї великої нації, що переплетена з історією, культурою і непохитною вірою у власну силу. І Гімн — це те, що з’єднує кожного, хто гордо називає себе українцем. Відгомін останніх акордів затихає, але в серці кожного залишається відчуття єдності та непереможності. Цей день нагадує нам про те, що, навіть коли все навколо змінюється, велич духу нації залишається незмінною. І доки лунає Державний Гімн України, ми будемо разом, ми будемо сильними, ми будемо вільними.

10.03 – 55 років від дня народження Оксани Кузів, української письменниці. Оксана Кузів народилася у маленькому, але надзвичайно красивому місті Бурштин, розташованому на заході України. 10 березня 1970 року стало тим першим моментом, коли вона прийшла у цей світ, принесла з собою частинку весняної свіжості, яка не покидала її душу і протягом всього життя. Бурштин, місто, яке заховане серед гір та лісів Івано-Франківщини, стало її колискою, де кожен подих повітря був наповнений ритмами природи, звуками пісень птахів і тишею, що завжди давала простір для думок. З дитинства Оксана була допитливою та уважною до всього, що її оточувало. Її серце не раз забивалося швидше, коли вона ловила кожне слово у розмовах дорослих, а погляд не відривався від книжок, що захоплювали її в уявний світ. Вже тоді вона знала: хоче жити серед слів, творити з них щось таке, що буде торкатися душі інших. Львівський державний університет став для Оксани тим важливим кроком на шляху до її мрії. Спеціальність викладача української мови та літератури відкрила перед нею безмежний світ класичних творів, сучасної поезії, величі і трагедії рідної мови. Це був час, коли кожна лекція, кожен семінар викликали в ній бурхливу хвилю емоцій. Вона вчилася не просто писати, а відчувати слово, переживати кожен вірш, кожну думку, яку вкладала на папір. Після закінчення університету Оксана повернулася до рідного краю. Її шлях до літератури та журналістики був прямим і безкомпромісним.