19 березня святкує свій день народження українська поетеса Ліна Костенко. Її вважають генієм слова, залізною жінкою та живою легендою, а її біографія є прикладом для мільонів українців та невичерпним джерелом мудрості. Вона є лауреатом багатьох премій, зокрема Шевченківської премії (1987). В день народження Ліни Костенко у бібліотеці-філії №27 с. Узин (вул. Молодіжна,16 А ) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради проведено літературні читання “Поезія Ліни Костенко”. Шанувальники її творчості змогли ознайомитись з біографією та її творчим доробком. Її поезія – це безупинна робота думки в прагненні охопити світ, це болісне прагнення серця вмістити в себе любов і ненависть, цінність і нещадність. Ліна Костенко і сьогодні продовжує дарувати читачам щирість своєї душі, українського слова. І саме її вірші чи не найбільше цитують у соцмережах.
Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.
Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)
Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.
Цвіркуни розтягують порожнечу
З надпаленими краями.
В ній сперечаються два крамарі,
Присягаючись на жовтій дині,
Як на святому письмі.
В одязі з лободи
Ходять збирачі податків
(Скрізь митники і злодії).
Іде збирач податків,
Непідвладний тяжінню,
Жує смужку олії й посвистує
(Один його кашкет
Важить пуд щирого золота)
Навколо нього сізіфові міхи
Видмухують коріння навиворіт.
Іде збирач податків,
Відділений від листка плівкою,
Від якої відрубує усе живе.
А те, що відійшло,
Висить олив’яними печатками
На папських буллах
До народів, які вже не існують на мапах.
Емма Андієвська
Ліна Костенко — це ім’я, яке стало символом величі української літератури, живим джерелом мудрості та краси. Її поезія — це не просто слова, а тонкі нитки, що сплітаються в тканину, яка обвиває серце, провокуючи роздуми й емоції. Вона говорить про нас, про нашу історію, про наше майбутнє. Ліна Костенко — поетеса, що вміє звертатися до душі кожного читача, мов той тонкий музичний інструмент, який здатен викликати бурю в душі. Її вірші — це мозаїка, в якій кожне слово стає елементом великої картини, де відображаються і гіркота, і радість, і надія. Її мовлення глибоке, проникливе, а кожен рядок — це як відгомін чогось вічного, що неможливо забути. Вона звертається до тих тем, які хвилюють людину на найглибшому рівні: любов, свобода, патріотизм, людська гідність. У її творчості немає дрібних деталей — все важливе. Вона вчить нас не боятися бути собою, не йти на компроміси з совістю. Ліна Костенко стала голосом епохи, її слово стало потужною зброєю в боротьбі за національну гідність і духовну свободу. Погляньте на її вірші, і ви зрозумієте, що поезія — це не лише мистецтво, але й спосіб мислення, спосіб переживання світу. Ліна Костенко не просто пише вірші, вона проживає їх. Кожен її рядок — це як розмова з нами, спроба зрозуміти світ, нас самих, наше місце в цьому безкрайньому всесвіті. Її творчість — це поетична мудрість, що допомагає нам зрозуміти, як важливо любити свою землю, свою історію, свою культуру. У кожному слові Ліни Костенко живе Україна, її болі й радості, її мрії і надії. Вона — не просто письменниця, а жінка-легенда, що не залишає байдужим нікого, хто стикається з її творчістю.
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір”я,
А з правди, чесноти і довір”я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Максим Рильський — ім’я, яке звучить як мелодія, сплетена з рядків поезії, що тягнуться в часі, даруючи світлу красу й глибину. Він був не лише майстром слова, а й душею своєї епохи, що переживала та трансформувалася. Слово його було водночас просте і велике, як сама природа, що його надихала. У його поезії немає місця метафорам, які би не були випробувані реальним життям. Він умів бачити те, що приховано від інших: дощі, що стихають, луги, що тануть у туманах, а з ними й думки — світлі й глибокі. Його вірші — це спроба пояснити нескінченний всесвіт через найпростіші образи: ластівки, що майже відчуваються в повітрі, річки, що ніжно огортають землю, дерева, що розмовляють між собою у тиші ночі. І все це — як натяки на вічність. Рильський вмів зупиняти час, знаходити красу в буденності, піднімати прості речі до рівня високої поезії. Він відкривав у повітрі щось невловиме, але важливе для кожної людини. Не раз його слова звучали, наче музика, і змушували зупинятися, задумуватись, вдихати цей світ. І серед всіх поетів, які творили в Україні, саме Максим Рильський вмів так майстерно поєднувати універсальність з українською глибиною, що кожен його вірш звучав, немов живий організм. Рильський був поетом, який не просто писав, а відчував час, в якому жив. Історія й культура його країни були для нього не абстракцією, а частиною його самого. В його віршах переплітаються глибока пошана до минулого і вірність сучасності, спроба осмислити майбутнє, не втрачаючи того, що складає основу душі народу. Так, він був поетом, який розумів, що велика поезія народжується не від великих подій, а від вміння сприймати красу життя в найменших його проявах. І, мабуть, тому його слова звучать як спокійна музика, що пливе через століття, нагадуючи про те, що справжня поезія — це не лише те, що сказано, але й те, що лишається між словами.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
