8 жовтня (за деякими джерелами 9 жовтня) відзначаємо 140 років від дня народження Володимира Юхимовича Свідзинського (1885 – 1941), поета, перекладача, літературознавця, представника доби «Розстріляного Відродження». В цей день на Абонементі ЦБ Івано-Франківської МЦБС в бібліорубриці: ”Книга дня” користувачів ознайомили з книжкою Володимир Свідзинський. Живуща вода: Поезії (вибрані твори). – К.:ВАТ “Видавництво “Київська правда, 2002. – 192с.
1 жовтня – особлива дата, адже в цей день ми відзначаємо День захисників і захисниць України, День українського козацтва, День ветерана, День народження УПА, а також свято Покрови Пресвятої Богородиці, яка здавна була покровителькою воїнів.
У цих датах, мов на гобелені, сплелись життєствердна віра, відвага духу, віковічне розуміння, що свобода потребує захисту!
На Абонементі ЦБ Івано-Франківської МЦБС провели героїко-патріотичну годину “Українці – нація нескорених”, якою вшанували тих, хто захищав та зараз захищає Україну, згадали героїв минулого і сучасних воїнів, які щодня доводять: український народ – нескорений!
Учасникам заходу бібліотекарі представили виставку “Україна – країна нескорених”, до експозиції якої увійшли книжки тих, хто творив вірші в окопах, під дзижчання ворожих дронів, ототожнюючи вкотре незламне рідне слово зі зброєю:
“Не віддавайте нас батькам
Не хочемо щоб батьки бачили нас такими
Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми
Неслухняними хлопчиками
З рогатками з синцями на колінах
З двійками у щоденнику
З повною пазухою яблук із сусідського саду
Нехай батьки сподіваюся що ми колись повернемося
Що ми десь є
Не віддавайте нас дружинам
Нехай кохані запам’ятають нас красенями
Такими які подобалися багатьом дівчатам
А дісталися їм
Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи
Наш гарячий подих
Наші палкі обійми
Нехай вони не торкаються нашого холодного чола
Наших холодних вуст…”, – уривок із поезії Бориса Гуменюка, збірка “Борис Гуменюк. Блокпост” побачила світ у видавничому центрі “Академія”, в 2016 році у Києві.
Борис Гуменюк брав участь у відбитті широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, зокрема в обороні Бахмута. З кінця грудня 2022 року вважається зниклим безвісти, ймовірно, потрапив у полон.
Нитка фронтової поезії продовжується у віршах, опублікованих у антології військових письменників “#Голоси” [упорядниця Тетяна Пилипець, ФОП Степурін Ігор Миколайович, 2023 рік]. Цю книжку наша книгозбірня отримала в дарунок від письменниці Ольги Деркачової, чоловік котрої – військовослужбовець.
На заході була присутня і мама ще одного військовослужбовця, письменника та історика Назара Розлуцького – Дарія Розлуцька – користувачка нашої бібліотеки, яка зачитала вірші свого сина із цієї збірки “Голоси” та свій улюблений вірш із його авторської книжки
“Прочани”.
Бібліотекарка Абонементу ЦБ Тетяна Мороз, чоловік якої також є нашим захисником, зачитала вірші поета-ветерана Андрія Кириченка. Бібліотекарка підкреслила, що ці вірші про війну принесли йому лауреатство у літературно-мистецьких преміях ім. Василя Стефаника та ім. Нечуя-Левицького. У поезії “Піксель і кевлар” тонко, мов акварельними барвами, переплів монохромність війни, любов із ароматом ладану, жар долонь.
Подаємо уривок нижче:
“Твоє волосся пахне ладаном
І сірим попелом із хмар,
Жадана зустріч так негадана –
Між нами піксель і кевлар.
Тріпоче ніч брезент на кузові.
Зникає колія в пітьмі.
Кохання не було обузою
Ні по життю, ні на війні.
За двигуном не чутно голосу.
Я шепочу твоє ім’я,
А час летить, мов бруд з-під колеса,
І шлях, як звивиста змія…”
Бібліотекарі також розповіли про результати благодійної акції “Книги на фронт”, до якої чисельно долучилися і наші читачі.
Дякуємо всім, хто зрозумів важливість книги і читання на фронті та підтримав ініціативу бібліотекарів.
Яскравим доповненням до заходу стала тематична бібліовітрина.
Відповідальні за проведення Героїко-патріотичної години “Українці – нація нескорених” – Ольга Кирста та Тетяна Мороз.
15 вересня, ми розпочали акцію зі збору книг для військових “Книга на фронт”, приурочену до величного свята Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисників і захисниць. Бо слово — це теж зброя, яка гріє серце, додає віри й сили 💙💛 📦 З 15 вересня до 1 жовтня усі охочі можуть передати книги для наших воїнів. Усі зібрані видання стануть частиною бібліотек у військових частинах (запит “Культурного десанту”). 📍 Книги приймаються: 📖Абонемент ЦБ (Короля Данила, 16); 📖Читальний зал Центральної бібліотеки (вул. Пилипа Орлика, 5); 📖Центральна дитяча бібліотека (вул. Степана Бандери, 8); 📖Бібліотека-філія №1 (вул. Вовчинецька, 206). Та у найближчій бібліотеці-філії МЦБС 🙏 Приєднуйтесь! Нехай до свята Покрови разом подаруємо нашим Захисникам тепло сторінок і силу українського слова. Нація, яка читає — непереможна!
Щороку у другу суботу вересня в Україні відзначається
День українського кіно.
Цьогоріч, 2025 року, цей день припадає на 13 вересня!
Це професійне свято працівників кінематографії та всіх, хто любить і підтримує розвиток українського кіно, яке має багату історію – від перших стрічок і класики Олександра Довженка до сучасних фільмів, що здобувають міжнародні нагороди
В цей день, 13 вересня о 15 годині, на Абонементі ЦБ Івано-Франківської МЦБС відбувся мистецький репортаж “Кіно – це життя, яке народжується в книгах та душах великих митців”.
Бібліотекарка Абонементу ЦБ Тетяна Мороз ознайомила відвідувачів книгозбірні із експозицією тематичної виставки – українських книг, котрі стали фільмами/серіалами. Серед них:
повість “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського;
повість “Кайдашева сімʼя” Івана Нечуя-Левицького;
роман “Мелодія кави у тональності кардамону” Наталії Гурницької;
роман “Фелікс Австрія” Софії Андрухович;
роман “Століття Якова” Володимира Лиса.
роман “Заборонений. Історія життя і боротьби Василя Стуса” Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова.
Окрім цього, вона підготувала список атмосферних фільмів про тих, котрі творять книги
Кінострічка “Будинок Слово”, у котрій йдеться про письменників та поетів “Розстріляного відродження”. У 20-х роках XX століття за наказом Сталіна у Харкові збудували будинок, який згодом отримав назву “Будинок Слово”. Тут під одним дахом зібрали найкращих представників української літератури, аби змусити працювати на благо радянської системи. Більшість з них ця система потім вбила.
Заборонений” – художній повнометражний фільм, який на широкому тлі боротьби українських дисидентів кінця 1960-х — початку 1980-х років розповідає про життя і загадкову смерть відомого поета-шістдесятника, правозахисника, Героя України — Василя Стуса. Режисером фільму виступив Роман Бровко, авторами сценарію — Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов. Вони стали також авторами однойменного біографічного кінороману.
Бажаємо приємного і пізнавального переглядуКнига + фільм = особлива синергія. Читайте, дивіться, діліться враженнями опісля
40 років тому, у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору , особливого режиму села Кучино, Пермської області закінчив свій земний шлях український поет, дисидент та правозахисник Василь Стус. Він був ув’язнений за свою політичну та правозахисну діяльність, спрямовану на захист української мови та культури.
Обставини його смерті залишаються невідомими, а його останній табірний зошит зник. Збірка поезії “Птах душі” так і не вилетіла із системи радянського Гулагу.
Україна втратила великого поета і правозахисника Василя Стуса… Борця за Україну закатували за любов до рідної землі… 13 з 47-ми років життя Василь Стус провів в ув’язненні. За що? За те, що любив Україну, писав українською, розмовляв українською, пишався тим, що є УКРАЇНЦЕМ…
Вшановуючи пам’ять поета-шістдесятника, дисидента та політв’язня Василя Стуса на Абонементі ЦБ Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради в цей день, 4 вересня провели літературну годину “Постать Василя Стуса єднає Україну”.
Бібліотекарка розповіла про життєвий шлях та боротьбу українського поета, зокрема підкресливши, що Василь Стус народився 4 січня 1938 року в селі Рахнівка, на Вінниччині. Василь Стус народився на Вінничині, зростав на Донбасі.
Дитинство Василя Стуса було важким. Про це можна довідатися з листів Стуса до свого сина Дмитра. Ось уривки, які зачитали користувачі бібліліотеки, студентки місцевих вузів. «Коли мені було 9 літ, ми будували хату. І помирав тато – з голоду спухлий. А ми пхали тачку, місили глину, робили саман, виводили стіни. Голодний я був, як пес… Тоді, на тій біді, я став добре вчитися… Усе дитинство моє було з тачкою… Тяжко – жили мало не лопали…». «Як я шкодував, що через бідність моїх батьків не можна просити їх, аби купили мені скрипку чи фортепіано». «Як тільки міг, я допомагав батькам – під час канікул «відпочивав» на залізниці, де міняв шпали, рейки…».
