11 червня о 15 годині в Читальній залі центральної бібліотеки міста Івано-Франківська за організації Абоненту ЦБ відбулася презентація книги «Ворота Авалорії» письменника Тараса Данильціва. Ця зворушлива та натхненна літературна подія захопила всіх присутніх.
Фантастичні світи, котрі філігранно й майстерно творить пан Тарас, переносять у інший вимір. Туди, де тріпоче пелюстками й світиться вночі Смарагдова квітка, в’ються високі листя папоротей, ліс Лененд дихає незвіданими чарами.
Пан Тарас — хлопець з інвалідністю, але це не завадило йому здійснити свою мрію та подарувати світові вже другу власну історію, сповнену пригод, загадок, міріад зірок і космічного сяйва.
Під час зустрічі автор щиро розповів про закулісся творення, шлях до видання книги, поділився джерелами натхнення та прочитав уривки, що занурили слухачів у атмосферу захопливих подій. Цікавою стала розповідь автора про те, що слугувало праобразом Авалорії.
Модераторка Тетяна Мороз підготувала атмосферно задекоровану інсталяцію для книг пана Тараса. Корона з бутафорними рубінами, фарби у валізці, поєднання велюрової і срібної фактур тканин. Все для того, аби передати присутнім атмосферу «Воріт Авалорії».
Присутні ставили запитання, ділилися враженнями та отримали автографи. Окрім цього, залишили свої побажання автору на звороті розробленої модераторкою крафтової газети. Цей творчий дебют — приклад сили духу, наполегливості та віри у власні мрії. Такі події надихають кожного з нас ніколи не зупинятися на шляху до мети.
Мама письменника пані Тетяна поділилась світлом спогадів про дитинство письменника, джерела його натхнення, уважність до світу та емоцій, окремішність погляду на світ, любов до природи та квітів.
Зі словами вітань, котрі увібрали в себе проміння добра й захоплення, звернувся до автора та присутніх музичний виконавець, поет, композитор, виконавець власних пісень, ведучий духовно-публіцистичних, мистецьких і культурологічних програм на Івано-Франківському обласному радіо, ведучий і режисер концертних заходів, заслужений журналіст України – пан Богдан Кучер. Подарував всім особливе виконання приспіву з пісні «Хай добро вам сіється…», а пану Тарасу флешку зі записаними 140-а авторськими піснями.
Квіткову гірлянду вітань продовжила директорка Івано-Франківської МЦБС Оксана Миронівна Вовк, подаруваши автору книгу та солодкий комплімент. А також завідуючка відділом обслуговування Абонементу ЦБ Ольга Михайлівна Кирста, відзначивши чудовий тандем у площині «автор – модераторка».
Дякуємо всім, хто долучився до заходу. Хто викроїв свій час та прийшов для того, щоб відкривати незвідані світи автора.
10 років тому, 8 червня 1926 року – народилася Ірина Сеник, талановита поетеса та вишивальниця, громадська діячка, медсестра, член Організації українських націоналістів, член Української гельсінської групи, багатолітня ув’язнена радянських концтаборів.
Ім’я Ірини Сеник, на жаль, набагато більше відоме в світі, ніж в Україні. Адже мало хто з пересічних українців знає, що в її доробку є поетичні збірки “Заґратована юність”, “Сувій полотна”, “Нездоланний дух”, “Біла айстра любови”, видані в Нью-Йорку та Торонто. Вона членкиня Міжнародного ПЕН-КЛУБУ.
А чи знаєте ви, що ця тендітна жінка – Героїня Світу. Адже у 1998 році у місті Рочестер (США) на з’їзді Світової федерації жіночих організацій, саме її визнано однією із 100 героїнь світу, серед жінок різних країн і народів, визнаних Героїнями.
Ірина Сеник була заарештована 1945 року і відбула в сталінських таборах та на засланні, увага, тільки вдумайтесь, – 34 роки.
Щороку в третю неділю травня в Україні відзначається День пам’яті жертв політичних репресій. Цьогоріч, саме сьогодні, 17 травня, ми зі скорботою і світлом пам’яті вшановуємо жертв політичних репресій — мільйонів українців. Тих, чиї долі були зламані тоталітарним режимом лише за прагнення жити вільно, говорити правду, творити.
Низько схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто пройшов через катівні та табори ГУЛАГу, був закатований, розстріляний і похований у безіменних могилах Дем’янового Лазу та тисячах інших місць масових страт.
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни…
Пам’ять про терор – це спільна пам’ять народу.
Сучасна російсько-українська війна показала, що російські окупанти принесли в Україну не лише біль і страждання, а й той самий людиноненависницький дух і ті самі злочини, наочним доказом яких є сталінські репресії.
Нам треба пам’ятати про похмурі сторінки історії минулого і трагічні події сьогодення та зробити все, щоб в майбутньому не повторювалися подібні трагедії.
В цей день на Абонементі ЦБ Івано-Франківської МЦБС відбулася година історичної пам’яті «Розстріляне відродження: відлуння втрачених голосів».
Під час проведення години історичної пам’яті говорили про одну з чорних сторінок нашої історії «Великий терор» – масштабну кампанію масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. та сумну статистику смерті під час політичних репресій.
Кількість жертв політичних репресій в Україні неможливо підрахувати – це неймовірні цифри. В 1937-1938 роках було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах.
Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство.
Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинилися сталінським режимом та його прибічниками в Україні у 1930-х роках проти творчої еліти України.
Бібліотекарка не оминула в своїй розповіді і страшну трагедію родини Крушельницьких.
В 1934-37 рр. Крушельницькі Антін, Володимира, Тарас, Остап, Іван і Богдан – вся сім’я була страчена фактично без суду і слідства репресивною машиною комуністичного режиму.
Сумним кричущим символом винищення сталінським режимом української інтелігенції, є Розстріляне відродження.
Серед тематичної експозиції книг, присвяченій цій темі — книга «Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933 років» Юрія Лавріненка [видавництво «Смолоскип», Київ, 2003 рік].
Сюди увійшли поетичні твори, проза, драми, есеї. Кожне слово тут як відгомін боротьби, синергія пережитого болю й нескореності.
Також представили книгу “Золоті рядки української поезії: Розстріляне відродження”, з якої зачитали рядки одного із поетів Розстріляного відродження – Михайля Семенка – основоположника українського футуризму.
Увагу присуніх привертали книги письменників, які зазнали тиску тоталітарного більшовицького режиму: Миколи Зерова, Юліана Шпола, Миколи Хвильового, Валер’яна Підмогильного, Євгена Плужника, Григорія Косинки, Миколи Куліша та багатьох інших поетів та письменників цієї доби.
Вашій увазі пропонуємо вірш неокласика Розстріляного Відродження, бездоганного перекладача французької і латинської поезій — Павла Филиповича.
Десять років він пробув в концтаборі на Соловках, де його мучила непосильна фізична праця, розлука із дружиною і Києвом. Відбував покарання спочатку в таборі в Карелії, згодом на Соловках. Вивезений звідти з великим етапом в’язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох.
Його дружина після арешту від горя збожеволіла, хотіла вимагати від НКВД, щоб вислали і її до чоловіка на Соловки. За це її арештували і вислали на п’ять років до концтаборів у Караґанду.
***
Закликав червень чарівну теплінь
У тихий сад і у поля безкраї,
І синя квітка не дзвенить: дінь-дінь,
Коли бджола її крилом торкає.
Лиш ніжний келих нахиляє їй
І тягнеться, як пролетить метелик,
І кожна мушка — радісний носій
Дарунку квітів ясних і веселих.
Навчись і ти, коли прийде твій день,
Віддать усім прозорий мед любові.
Приваблюючи фарбами пісень
Мандрівників далеких, випадкових.
І непомітно передай вікам
Оті пилини сховані насіння.
Смерть не мине, і ти загинеш сам,
Та безліч раз зійдуть твої насіння.
[Павло Филипович]
Упродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева…
А ще не видавались книги “сумнівних авторів”.
Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеологій. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Розстріляні в 1937-38 роках, не можуть безслідно розчинитися у часі і просторі. Про них, пам’ятають ті, хто вижив, їх діти, онуки та правнуки…
Пам’ять про “Великий терор” , пам’ять про Розстріляне відродження, про звірства сучасної російсько-української війни має бути вічною, як реквієм і як пересторога всім сущим на Землі.
Наш обов’язок сьогодні – пам’ятати, передавати нащадкам правду про минуле.
Тож вшануймо пам’ять жертв одного з найстрашніших злочинів проти людяності хвилиною мовчання та запалімо свічку пам’яті.
26 квітня 1986 року – День Чорнобильської трагедії — день, який назавжди залишив слід не лише в історії України, а й усього світу.
40 років тому, в цей день мирний атом став неконтрольованою силою.
26 квітня 2026 року о 15:00 на Абонементі ЦБ Івано-Франківської МЦБС відбулася година-реквієм “Чорнобиль! Гіркий полин твоєї долі, Україно…”
Завідувачка відділом обслуговування ЦБ Івано-Франківської МЦБС Ольга Кирста представила історичну довідку, якою ознайомила присутніх з хронологією подій ночі 26 квітня 1986 року, коли на четвертому енергоблоці сталися два вибухи.
Говорили про екологічні наслідки аварії, зокрема про вплив радіації на здоров’я людей та стан навколишнього середовища, створення Зони відчуження…
Ольга Михайлівна підкреслила, що Чорнобильська катастрофа — це не лише про вибух на Чорнобильська АЕС. Це про людей. Про долі. Про біль, який не має терміну давності. Про тисячі ліквідаторів, які першими стали на захист життя, часто — ціною власного.
Говорили про покинуті домівки, про місто Прип’ять, яке так і не почуло свого майбутнього.
Сьогодні Чорнобиль — це тиша. Тиша, яка говорить голосніше за будь-які слова.
Це нагадування про відповідальність. Про ціну помилок. Про силу людей, які вистояли.
З того фатального дня, що розділив людей на “до” і “після”, з дня вселенського атомної катастрофи минуло 40 років. Ця трагедія ” кричала” світові про наслідки, які може спричинити атом, що вийшов із-під контроля. Сьогодні ми живемо у війні, яку допустило людство у ХХІ столітті, у війні, в якій агресор, погрожуючи ядерною зброєю, поводиться безкарно і зухвало.
Світ не чув і не чує того попередження, того уроку, який дав нам Чорнобиль!
Щемким доповненням до заходу стала презентація бібліотекаркою тематичної книжкової виставки “Чорнобиль: Біль і скорбота України”.
До представлення матеріалів виставки долучилися і присутні на заході студентки другого курсу факультету філології Карпатського Національного Університету ім Василя Стефаника Ольга Ковальчук, яка зачитала уривок із книжки Анатолія Андржеєвського “Чорнобильській пес Аксель” та Іванна Іванюк, яка зачитала вірш із книжки Нестора Мартинця та Михайла Уманця “Знищений Чорнобиль мені сниться”.
Вшанувуючи героїв ЧАЕС, розповіли про перших пожежників та ліквідаторів, які ціною власного життя зупинили поширення радіації.
На знак пошани до загиблих захисників ЧАЕС захід завершили хвилиною мовчання.
Світла пам’ять усім, хто постраждав.
Безмежна вдячність тим, хто рятував світ. Пам’ятаємо. Не забуваємо.
Дякуємо всім, хто долучився до вшанування Дня пам’яті Чорнобиля в бібліотеці.
У 2026 році День довкілля в Україні припадає на 18 квітня – третю суботу квітня, коли традиційно вся країна згадує: наша планета – не просто простір для життя, а живий дім, який потребує турботи.
Цей день – нагадування про особисту відповідальність кожного за те, що ми залишимо після себе.
У цей день бібліотекарі Абонементу ЦБ Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, не були байдужими до природи, а подбали про зелену зону прибібліотечної території;
висаджували та висіювали нові квіти, поливали ті квіти, які посадили скоріше, прополювали їх;
