3 травня 2026 року у парку  культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка в рамках благодійного проєкту на підтримку ЗСУ “Мелодії парку” бібліотекарі  бібліотек-філій №1 та  №3 МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради провели майстер-клас “Галка – символ міста” до дня міста Івано-Франківська. Галки з великого герба міста вийшли красиві та гордовиті – достоту справжні геральдичні символи. 

Як відомо, герб – емблема, особливий спадковий знак, укладений відповідно до законів геральдики поєднанням фігур та предметів, що мають символічне значення і виражають певну історичну традицію. Герб міста Івано-Франківська – це зображена в іспанському щиті в лазуровому полі – срібна міська брама з золотими відчиненими воротами і трьома рівновисокими вежами білого кольору, кожна з яких завершена трьома зубцями і має по п’ять бійниць. В отворі брами стоїть архистратиг Михаїл з опущеними крилами і піднятим мечем у правій руці та щитом у лівій. Щит увінчаний золотою міською короною з трьома вежами. Великий герб міста містить зображення малого герба, увінчаного срібною міською короною, обабіч щит підтримують дві короновані галки з розпростертими крильми. Чорні галки символізують Галицьку землю, на терені якої виникла Фортеця Станиславів. 

Завдяки символам наше місто стало відомим і впізнаваним, адже герби відображають історію, культуру та ідентичність міста та його мешканців та проявляється в архітектурі, мистецтві та повсякденному житті Івано-Франківська. Кожен символ, контур чи навіть колір герба – це глибока історична, генеалогічна, краєзнавча і топонімічна традиція. Кожен івано-франківець пишається, та навіть гонорується символами свого рідного міста. А паперові галки від бібліотекарів теж отримали свою часточку пошани та захоплення, особливо в дітей. Кожна дитина принесе додому пташку галку, як маленький символ нашої рідної землі та мимохіть згадуватиме історію власного міста. 

День танцю – професійне свято танцівників балету, колективів бального, народного, сучасного танцю, танцівників-аматорів і всіх, хто любить танець. Деякі хореографи вважають, що за рухами тіла ховаються справжні рухи душі. Танець – невід’ємна частина будь-якої культури. Він є джерелом натхнення для художників, дизайнерів, скульпторів і режисерів театру і кіно. Мистецтво танцю — це загальнолюдське явище, що дарує людям радість. Завдяки йому ми маємо можливість доторкнутися до піднесеного, хвилюючого і чарівного світу мистецтва. Танець – це рух, а рух – це життя!

29 квітня 2026 р працівники бібліотеки-філії №1 (вул. Вовчинецька, 206) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради до Міжнародного дня танцю, підготували та провели хвилинку позитивного настрою «Магія танцю».

Чому 29 квітня? Міжнародний день танцю почали відзначати 1982 р. вдень народження Жана Жоржа Новера (1727—1810 р.р.), видатного французького балетмейстера і керівника  балетної трупи в лондонському театрі «Друрі-Лейн». Саме Новер започаткував героїчний балет та балет-трагедію, а у своїй праці «Листи про танець і балети» обґрунтував основи балету-п’єси, що й донині застосовуються в балетному мистецтві. 

  Найдавніший танець у світі класичний індійський танець. Немає більш досконалого народного танцю, ніж танець індійської народності. Коріння його глибоко релігійні і спрямовані на радість богам.

Серед відомих українських народних танців: гопак, козачок, коломийка, аркан  та інші..  Український гопак відомий у цілому світі. Він зародився у середовищі запорізького козацтва і мав бойове призначення. Особливою рисою гопака є демонстрація сили, спритності, героїзму, благородства. Танець містить карколомні стрибки, обертання та інші віртуозні рухи й потребує  тривалого навчання, як будь-яке бойове мистецтво. Нині в Україні популярні школи бойового гопака.   

Краков’як (Польща) Краков’я́к (пол. Krakowiak, букв. «мешканець Кракова») — швидкий польський народний танець. Краков’як танцюють під жваву мелодію (часто народну). Сам танець не тільки швидкий, а й легкий, — складається майже цілком з невеликих стрибків і підскоків, які виконується з легкістю, ледве торкаючись землі. У танці гарні пластичні рухи рук, фіксовані пози спини і постави в цілому.

Болеро (Іспанія)Болеро́ (ісп. Bolero) — іспанський парний народний танець та музичний жанр, що започаткувався в кінці XVIII століття. Темп — помірно швидкий з поступовим прискоренням. Своєю виразністю нагадує пантоміму. Танцюється таке болеро під акомпанемент гітари й барабана.

Гальярда (Італія) Галья́рда (італ. gagliarda — весела, бадьора) — старовинний парний, інколи сольний танець, поширений в Європі в XV—XVII ст. 

За часів Відродження танці нерідко виконувалися під час застіль і перегукувалися з меню. Так, танець, що розповідав про Ясона і Золоте руно, супроводжував смажену баранину. Першу європейську академію танців заснував 1661 р. в Парижі король Людовик XIV, сам неабиякий танцюрист. Тоді ж почав швидко розвиватися балет. У XVI — XVII ст.. аристократія суціль танцювала  менует – урочистий танець, що вважається королівським. Тоді говорили, що той, хто добре танцює менует — робить добре все.  

Любіть музику і танець, розвивайте фізичну силу, працюйте над почуттям ритму,  долайте свою лінь, подбайте про вільний простір.

Вшановуємо пам’ять про трагічну подію, яка сталася 26 квітня 1986 року – аварію на Чорнобильській атомній електростанції. Ця катастрофа залишила невиліковні рани в серцях багатьох людей і мала надзвичайно великий вплив на навколишнє середовище та життя мільйонів людей. 

26 квітня ми вшановуємо пам’ять про загиблих героїв, які віддали свої життя, борючись з наслідками аварії, а також всіх, хто постраждав від цієї катастрофи. Нехай їхні жертви не будуть марними і нагадують про важливість безпеки в ядерній промисловості та необхідність пильності при використанні атомної енергії.

23.04.2026 р в  бібліотеці-філії №1 (вул. Вовчинецька, 206) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради  працівниками  була підготовлена та проведена година  пам’ять «Атомне століття раною болить». Підготували коротку історичну довідку про передумови та наслідки аварії.

Досі триває дискусія про причини техногенної катастрофи, про них можна почитати в офіційних документах та сайті ДСП «Чорнобильська АЕС». Але окремим злочином радянської влади було приховування правди від населення.

Українці першими відчули на собі наслідки радіаційного витоку. Однак замість того, щоб інформувати населення про небезпеку та вживати заходи для захисту, радянська влада намагалася приховати правду, адже визнавати проблему і брати на себе відповідальність їм було не вигідно. На тлі цього безжалісного рішення відбувся першотравневий парад. Тисячі людей, замість евакуації, медичної допомоги та чітких протокольних заходів безпеки — зібралися у центрі столиці (за 130 км від епіцентру аварії).

Офіційне попередження про небезпеку радіоактивного опромінення оприлюднили лише 5 травня, а поради про можливі методи захисту — аж 9 травня в газеті «Правда України».

Чорнобильська катастрофа стала попередженням усьому людству, наскільки крихким може бути наше майбутнє з неконтрольованою радіацією. Злочини, які робить рф зараз знову ставить світ на межу катастрофи, а людство перед загрозою знищення. В  день 40-ї річниці Чорнобильської катастрофи про це варто нагадати усім світовим лідерам.

До уваги учасників заходу представлено книжкову виставку «Чорнобиль: Трагедія. Подвиг. Пам’ять», присвячену   вшануванню учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Книги по даній темі можна  переглянути ще протягом тижня.

 Пам’ятаймо про Чорнобильську трагедію! Нехай такі трагедії ніколи не повторяться!

Гілочки тоненькі котики вербові
Всіх благословляє щоб були здорові
Щоб жили в любові і достаток мали
Щоб в молитві з Богом діточки зростали!
                                                                  М. Круль

  Остання неділя перед Великоднем Вербна. Невипадково з вербою в нашого народу пов’язано так багато. У ній дівоча туга і жіноча доля і туга всієї нашої багатостраждальної України. Традиційно у свято вербної неділі ми освячуємо гілочки верби в церкві а потім зберігаємо їх вдома протягом цілого року.

 Тож з цієї нагоди 4 квітня 2026р  працівники бібліотеки-філії №1 (вул. Вовчинецька, 206) Івано-Франківської МЦБС провели майстер-клас «Вербові котики» щодо декорування гілочок верби. Кожен учасник заходу підходив творчо, з любов’ю і натхненням та перед Вербною неділею , оздоблюючи їх різноманітними прикрасами : травами сухоцвітами, які досить добре зберігаються в букеті.

 Приходять до нас Великодні свята! А за тиждень до Пасхи ми святкуємо одне з 12 найбільших свят  – Вербну неділю. Цього дня освячують вербові гілочки, а потім ними жартома «б’ють» друзів і рідних, примовляючи: не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень! Уже недалечко червоне яєчко. Про історію виникнення свята, традиції та звичаї цього дня, про те, як святкують в Україні Вербну неділю йшла мова на майстер-класі. Учасники майстер-класу не тільки прикрасили вербові гілочки а й поспілкувалися, набралися хороших емоцій. І вже зі своєю прикрашеною власноруч вербовою гілкою в очікуванні свята, йдуть до храму у Вербну неділю з батьками.

Аромат вербових гілочок, тепла привітна атмосфера, дух творчості і багата фантазія учасників – все це вилилося у неповторні вироби, наповнені весною, красою, добром.

Всі ми знаємо чудові дитячі вірші Марійки Підгірянки «Скочив зайчик у тернину і роздер кожушину» або «Скочив котик, сів на плотик, миє ротик і животик…». І таких рядків в улюбленої дітлахами галичанки – сотні. Вона писала їх ледь не щодня, римувала просто в розмові з учнями, від душі, і зовсім не гналася за літературною славою. Марійка Підгірянка присвятила дітям усе життя: і своїм чотирьом, і тисячам своїх школяриків. Писала легкі, веселі, добрі, повчальні вірші, і мало хто з читачів здогадувався, що в її житті не все так безтурботно…

29 березня 2026 року бібліотекарі бібліотеки-філії №1 (вул. Вовчинецька, 206) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради до 145-річчя від дня народження Марійки Підгірянки  для юних користувачів провели поетичну скарбничку творчості ювілярки ”Карпатська горлиця”. Бібліотекарка розповіла про життя і творчість письменниці. Присутні дізналися, що Підгірянка – це не справжнє прізвище Марійки, а творчий псевдонім. Вона народилася у 1881 році на Галичині. Наполовину українка – по мамі, наполовину німкеня – по татові, Омеляну Ленерту, який працював лісничим. Дідусь поетеси був священиком, і саме він навчив онуку писати, читати українською та кількома іноземними мовами: польською, німецькою, чеською, французькою, словацькою, грецькою, латинською і італійською.

Марійка закінчила лише 2 класи школи – у багатодітній родині (а в сім’ї було шестеро дітей) не мали змогу вивчити всіх. Тому майбутня поетеса займалася самоосвітою і у 19 років екстерном склала іспити до вчительської семінарії Львова. 

Писати вірші Марійка почала ще в 13 років, перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла у 1908, коли поетесі сповнилося 27. Втім, її вірші друкувалися здебільшого у місцевих журналах, хоча вона дуже багато і активно писала.

Наступна її збірка, чи не єдина за радянських часів, побачила світ в Ужгороді майже перед смертю поетеси – 1962 року. Широкого розголосу творчість поетеси набула аж у перші роки незалежності України, коли почали друкувати її книжки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця». Під час Першої світової війни Марійка Підгірянка потрапила у спеціальні табори для переселенців в Австрії. Про всі жахіття перебування там пізніше написала в поемі “Мати – страдниця”.

Марійка 40 років пропрацювала вчителем у школах Галичини, Прикарпаття і Закарпаття, зокрема, й на шкільних курсах для українських біженців шкільного віку. Власне, заради учнів вона й захопилася віршуванням ще дужче, щоб у віршованій формі діти могли краще запам’ятовувати букви та засвоювати арифметичні дії. Користувачі бібліотеки читали вірші Марійки Підгірянки та знайомилися з її книгами.