135 років від дня народження Івана Федорака.

Іван Федорак – народний вчитель, письменник, громадський та культурний діяч. Народився в селі Іллінці, що на Станіславщині (нині Івано-Франківська область), в родині, де кожен день був сповнений праці та відданості землі. Його батько, Федір, був справжнім майстром і знавцем ремесел, вмів створювати чудові вироби з дерева та шкіри, а також обробляти землю. З ранніх років Іван розумів, що без освіти важко подолати життєві труднощі, і тому, коли йому виповнилося 12 років, батько відправив його до Коломийської гімназії. Це було важке рішення, адже хлопець залишав рідну домівку, але він розумів, що знання відкриють йому нові горизонти. У гімназії Іван показав себе старанним учнем, спраглим до нових знань, що підтвердило його велике бажання змінювати своє життя. Він, як і його батько, був людиною дії, готовою до самовдосконалення і служіння рідному краю. Репресований, Іван Федорак гірко сумував за рідним краєм і учнями, перебуваючи в Караганді. Тут, серед далеких степів, він написав спогади, що стали важливим свідченням його життєвого шляху — «Мій шлях». Завдяки невтомній праці своїх земляків, зокрема Миколи Плав’юка та Яреми Гояна, у 2003 році побачило світ нове видання його творів під назвою «Безіменні плугатарі». У книзі зібрані повісті, що вражають глибиною і силою народної душі: «Веселий гамір», «Безіменні плугатарі», «Танок смерті», а також комедії, що підносять дух нації: «Депутати до Відня» та «Побережники».

Детальніше

154 роки від дня народження Леся Мартовича

Лесь Мартович (1871-1916) — український письменник, правник і громадський діяч, доктор права. Народився в селі Торговиця Городенківського повіту (Станіславщина, нині Івано-Франківська обл.) Батько Мартовича, самотужки навчившись грамоти, став авторитетним сільським писарем. Лесь здобував освіту у Коломийській і Дрогобицькій ґімназіях, потім навчався в Чернівецькому університеті, де згодом отримав диплом адвоката. Його життя було боротьбою — не лише за освіту, але й за ідеали, за права простого народу. З ранніх років він зрозумів, що мати голос серед людей — це не просто привілей, а відповідальність. Його письменницька творчість була гімном тяжкої праці селян, які, як і сам він, мріяли про кращу долю. У своїх творах він відображав реальність, в яких трагедія поєднувалася з гумором, а сміх ставав способом виживання в умовах безжальної бідності. У нього не було страху перед правдою, навіть якщо вона була гіркою. Як адвокат, він боронив справедливість, а як письменник — досліджував людські душі, зображаючи їхні слабкості та сили. Його майстерність у відтворенні селянських характерів стала візитною карткою української літератури. Останні роки його життя були сповнені тяжкої хвороби, але навіть у темні хвилини Лесь не втратив своєї відданості ідеалам. Він помер молодим, але залишив по собі спадщину, яка й досі живе в серцях тих, хто шукає глибини у словах і людських почуттях.

Детальніше

355 років від дня народження Самійла Величка

11 лютого 2025 року виповнюється 355 років від дня народження Самійла Величка — видатного українського козацького літописця, історика та письменника XVII-XVIII століть. Його праці, зокрема “Літопис Самійла Величка”, є важливим джерелом для вивчення історії Української козацької держави, її політичного, соціального та культурного життя. Самійло Величко народився у родині козака, здобув освіту в Київській духовній академії та, почавши службу в армії, став одним із основних учасників козацьких подій того часу. Його літопис, що охоплює період від 1648 до початку XVIII століття, є не лише історичним документом, а й художнім твором, в якому Величко поєднав факти, легенди та власні спостереження. Серед важливих тем, що висвітлює Величко у своєму літописі, — боротьба за незалежність України, життя козаків, соціальні та політичні перипетії, а також взаємодія з різними державами того часу. Його твір став не лише цінним історичним джерелом, а й великим внеском у розвиток української літератури та культури. Ювілей Самійла Величка — це чудова нагода згадати не тільки про самого літописця, а й про важливість збереження історичної пам’яті та культури українського народу.

Детальніше

130 років від дня народження Василя Вишиваного.

У морозному лютому 1895 року, в маленькому містечку Пула, де Адріатичне море шепотіло свої історії, народився хлопець на ім’я Вільгельм Габсбург. Він був сином могутньої династії, але доля вже з самого початку приготувала йому нелегкий шлях. На відміну від багатьох своїх родичів, що шукали славу та силу серед палаців і дворців, він обрав інший шлях — шлях служіння народу, який ще не мав своєї вільної держави. Вільгельм, чиє серце билося у ритмі відданості Україні, зростав у тіні розкішних королівських палат, але він не шукав ні розкоші, ні престижу. Його душа прагнула іншого — свободи для тих, хто народжувався на рідній землі, на землі, де панував гніт і безправ’я. Він став Василем Вишиваним — людиною, чиє ім’я стало символом боротьби за незалежність та гідність.
Детальніше

520 років від дня народження Роксолани.

6 лютого – 520 років від дня народження Роксолани.  В серці Османської імперії, серед розкішних палаців і величезних садів, жила жінка, чия краса і розум змогли змінити долю цілої нації. Вона була жінкою з блакитними очима, які відбивали небо, і шкірою, як білий мармур. Її звали Роксолана. Вона народилася на землях, де буйно цвіли польові квіти, де гори відбивали сонячні промені у водах річок, а степи не мали кінця. Її душа належала не лише цим землям, але й самим звукам, які народжувалися у серці рідної землі. Роксолана була не лише чудовою жінкою, але й символом незламності. Її краса не лише була зовнішньою, вона була частиною її внутрішнього світу — світу, де поєднувалася рідна мова, звичаї та гордість за свою Батьківщину.

Детальніше
WP2Social Auto Publish Powered By : XYZScripts.com
Top