15.05 – День вишиванки!

Вітаємо З ДНЕМ ВИШИВАНКИ! 💖💗❤️

💌Мама вишила мені
💌Квітами сорочку.
💌Квіти гарні, весняні:
💌– На, вдягай, синочку!
💌В нитці – сонце золоте,
💌Пелюстки багряні,
💌Ласка мамина цвіте
💌В тому вишиванні.
💌Вишиваночку візьму,
💌Швидко одягнуся,
💌Підійду і обніму
💌Я свою матусю.
Любителі читати вітаємо Вас! У погожий травневий ранок, коли повітря ще свіже, а сонце ніжно пестить землю, місто засяяло кольорами — люди вдягли вишиванки. Цей особливий день нагадує: вишиванка — не просто одяг, а закодована історія, мовчазна пісня поколінь. У кожному хрестикові — молитва, у кожному візерунку — символ сили, любові та волі. Вона несе в собі: карпатські гори, щедрі поля, жовтогарячі лани пшениці, голубу блакить неба, свіжий, прохолодний вітер – зшиває Україну нитками єдності. У бабусиній скрині, серед пахощів сушених трав, вишиванка лежить як святиня — мовчазна спадкоємиця роду. Вона йде крізь віки, з минулого в майбутнє, від старого до малого. Сьогодні її носять і на вулицях мегаполісів, і на світових подіумах — бо це модно, сучасно і неймовірно красиво. Вона — код нації, який розуміє серце, навіть коли мовчить розум. Вишиванка — це наша гордість, наше обличчя перед світом, наше неминуче “ми є”. ВИШИВАНКА – СЕРЦЕ УКРАЇНИ!
З ДНЕМ ВИШИВАНКИ! 💞💞💞

💕Я вишию сорочку кольорову
💕Й по білім світі гордо в ній піду.
💕У ній зустріну пору світанкову
💕І щастя світле я у ній знайду.
💕Я – українець! Дуже гордий з цього.
💕Несу у світ традиції свої
💕Для себе в Бога не прошу нічого,
💕Все в мене є: і гори, і гаї,
💕Поля родючі, повноводні ріки,
💕Озера сині, чисті небеса…
💕Я син землі від роду і навіки,
💕В краю, де поруч казка і краса.
💕Я – українець з щедрою душею,
💕На вишитому рушникові хліб несу.
💕Горджуся Україною своєю
💕І в серці бережу її красу,
💕Історію, традицію і пісню,
💕Й правдиве слово-думу Кобзаря…
💕То ж вишиванку я до серця тисну
💕І вірю, що зійде моя зоря.
З Днем вишиванки, дорогі УКРАЇНЦІ! Ми вшановуємо не просто елемент одягу, а живу традицію, яка з покоління в покоління зберігає нашу історію, культуру та душу народу. Вишиванка — це символ незламності, краси й любові до рідної землі.
Нехай вишиті візерунки на сорочках оберігають вас, надихають на добрі справи та єднають нас у спільній любові до України. Одягаймо вишиванки з гордістю, адже кожна нитка в них — це частинка нашої національної сили.
Зі святом! Слава Україні!

Детальніше
Детальніше

105 років від Дня народження Слави Стецько

14 травня 2025 року, в день, коли їй виповнилося б 105 років, Слава Стецько мовчки дивилася на нас із фотографії, що жовтіла від часу. Її обличчя — строге, але водночас теплі очі, що ніби запитували: «А ви що зробили для України?» Вона народилася 14 травня 1920 року в Романівці на Тернопільщині, в родині, де любов до України була не просто словами, а життям. З 1938 року стала членкинею Організації українських націоналістів (ОУН), а під час Другої світової війни служила медсестрою та санітаркою в Українській повстанській армії (УПА). У 1943 році була заарештована німцями у Львові, а після звільнення залишилася в еміграції в Німеччині. У 1946 році Слава стала членкинею Центрального комітету Антибільшовицького блоку народів (АБН), а після смерті чоловіка, Ярослава Стецька, у 1986 році очолила цю організацію. Вона також була головою Конгресу українських націоналістів (КУН) з 1992 року до кінця свого життя. У 1991 році повернулася в Україну і була обрана депутаткою Верховної Ради України, де служила на закордонному комітеті. Її життя стало прикладом відданості ідеї незалежної України та незламної боротьби за її свободу. Слава Стецько була не лише політичною лідеркою, а й символом незламного духу українського народу. Її діяльність включала організацію жіночої мережі та юнацтва ОУН, а також співпрацю з Червоним Хрестом УПА. Її внесок у національно-визвольний рух та боротьбу за незалежність України залишив глибокий слід в історії. Слава Стецько була не лише політичною лідеркою, а й символом незламного духу українського народу. Слава Стецько була похована на Байковому кладовищі в Києві. Її спадщина продовжує надихати нові покоління українців на боротьбу за свободу та незалежність. Її життя є прикладом відданості, мужності та патріотизму, що залишаються актуальними і сьогодні. Слава Стецько — це не лише ім’я в історії, а й символ незламного духу українського народу, який продовжує надихати на боротьбу за свободу та незалежність.

Детальніше

154-річчя від Дня народження Василя Стефаника.

14 травня 1871 року, у тиші травневого ранку в селі Русові, народився Василь Стефаник — письменник, який, мов каменяр слова, витесував із мовчання новели, здатні зрушити серце навіть найтвердіших. Його слово — скупе, як скеля, але в ньому — глибини людського болю, драматизм еміграції, тиха велич українського села. “І все, що я писав, мене боліло” – ВАСИЛЬ СТЕФАНИК. Та за цією суворою, майже кам’яною прозою — жив чоловік із тонкою душею, здатний на велике й глибоке кохання. Його любов :”Євгенія Бачинська – частка його серця!” Євгенія Бачинська, дівчина із покутського роду. Любов’ю її життя: так, був саме він – Василь Стефаник. Візит Василя Стефаника до друга Левка Бачинського, брата Євгенії став поштовхом, незміримою любов’ю, злиттям двох сердець. Дівчина в образі письменника Василя Семеновича Стефаника побачила красу, молодість і відчула щось рідне, близьке, відчула тягу і любов. Про нього говорили різне, казали, що навіть на його роду лежить прокляття. Письменник і дівчина зблизились, здружились. А на відстані у думках він звертався до Євгенії. «Моя дорога Генцю, моя чічко, якбис знала як я Тебе люблю! Ми незадовго підемо під вінець, моя королево, бо нема мені життя без Тебе.» Ніхто не знав, ні брат, ні тато ,ні мама, що вона думала про нього : «ізгадай мене мій миленький два рази на днину»,- говорила вона, деколи пручалась своїм думкам, але вони сильніші, вони знесилювали душу , пили її кров немов кровопивці, і вона бідна не знала, що її робити. Одна сторона Василя світла, а інша заманює дівчину і тішить своє самолюбство, що його люблять. Таким чином він заповнив порожнечу в своїй душі і запевнив себе , що існує людина, якій потрібен, яка зігріє любов’ю… Кохання Євгенії до Василя Стефаника доводимо її до безуму. Вона встає і засипає з його іменем на вустах.
Любиш
Люблю
Ненавидиш
Так
Хочеш щось змінити?
-Пізно.
Іде Євгенія до ворожки.
Слава Ісусу Докіє.
(Бабця глянула)
А чи любит?
Любит,
Любит,
А приїде?
Приїде,
Приїде.
Коли Євгенія зачиняє в бабці двері, стара довго молиться перед образами, щоб відвернути лихо. Євгенія для Василя Стефаника була частинкою серця. Він також її любив і в листах до брата писав:
« Я не рішучий, тому що люблю,
Я не чесний, тому що люблю,
Я не приїхав, тому що люблю
все здавалося її, що вона його цілує, хотіла зацілувати, запестити, мій Василечку, моя чічко, дорога і далека, і в думках цілує його… і лягає в мріях до нього на широке шлюбне ложе, устелене червоними, як кров трояндами… Сумуючи, закривалась в підвалі, де важко захворіла, Так і померла біла лебедиця. У старості Василь Семенович Стефаник напише – «Євгенія Бачинська – моя біла любов», а потім виправить моя перша любов.
Станіслав Вишенський:
«Перснями із пальців старечих,
Кільцюватиму райських пташок,
Молодого вогню безконечник,
На могилу удару зійшов”.
У тексті використано уривки із книги Степана Процюка: “Троянда ритуального болю. Роман про Василя Стефаника”
Детальніше

11 травня – День Матері!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Любесенькі мами!

У цей світлий день, коли природа дарує нам квіти, а сонце пестить землю своїм теплом, ми, бібліотечна сім’я, обіймаємо Вас всією ніжністю нашого серця. Ви — мов весняні квіти, напоєні сонячним світлом, любов’ю й ласкою. Ваші душі — джерела тепла, які зігрівають своїх діток у найпохмуріші дні. Дякуємо Вам за безмежну любов, за Ваші ніжні руки й за кожну мить турботи. Хай, дорогі мами у Вашому житті завжди розквітає щастя, мов барвистий сад, а лагідне сонячне тепло огортає Ваше серце щодня.

З Днем Матері, матусі, бабусі – наші квіти любові: лілеї, троянди, жоржини… Любимо Вас!

Детальніше
WP2Social Auto Publish Powered By : XYZScripts.com
Top