06.12 – День святого Миколая Чудотворця!

Під небом зимовим, сріблястим, святим
Йде Миколай тихесеньким кроком своїм.
Йде крізь сніжиночки ніжні, летючі,
Наче крильця маленькі на вітрі тремтючі.
Миколайко пухнастий з мішечком добра
Заглядає у вікна бібліотек зрання.
Несе він даруночки — теплі, казкові,
Щоб серце дитяче світилось любов’ю.

День тих, хто не має броні на серці, але саме вони найчастіше стають щитом для інших. В час, коли війна вириває з життя спокій і нормальність, з’являються люди, які, не чекаючи наказу чи подяки, беруть на себе найважчі дороги. Волонтери — це ті, хто вночі пакує рюкзаки, вдень шукає потрібні медикаменти, а під дощем, під обстрілами, під вітром — везе на передову усе, що може зберегти чиєсь життя.

   Опанас Заливаха – це одна з ключових постатей українського шістдесятництва, і значення його творчості виходить далеко за межі образотворчого мистецтва. Він є символом спротиву та свободи. 25 листопада 2025 року в читальному залі ЦБ (вул. Пилипа Орлика, 5) Івано-Франківської МЦБC Департаменту культури міської ради спільно з Івано-Франківською дитячою художньою школою відбулася літературно-мистецька година «Дух незламності. Опанас Заливаха і його епоха».
Захід почав член Національної спілки письменників України, бібліотекар читального залу Василь Степанович Загороднюк, прочитавши свій вірш, присвячений відомому художникові. Викладачка історії образотворчого мистецтва та архітектури Оксана Михайлівна Макогін розповіла присутнім про життєвий та творчий шлях художника. Пані Оксана наголосила на тому, що Опанас Заливаха належав до кола митців, які у 1960-х роках відкрито протистояли радянській ідеологічній цензурі. Його роботи ставали формою ненасильницького протесту через символи, стилістику, національну тематику. За цю позицію він був репресований і провів кілька років у таборах. «У своїй творчості Заливаха послідовно звертався до українських мотивів: народного мистецтва, християнської та козацької тематики, фольклору, історичної пам’яті. Це сприяло становленню модерної української ідентичності в умовах русифікації», – розповіла Оксана Михайлівна. Орест Мар’янович Заборський, український художник і педагог, поділився з присутніми своїми спогадами про Опанаса Заливаху, розповів цікаві факти, пов’язані з відомим художником. Також гості читального залу мали нагоду почути історію написання Заливахою портрета Ореста Мар’яновича. Відомий живописець, член НСХУ Бринський Богдан Михайлович розповів про художню символіку в картинах Опанаса Заливахи і подарував бібліотеці свій художній альбом «Малярство», виданий в Івано-Франківському видавництві «Лілея-НВ». Василь Іваночко, художник за фахом і директор видавництва «Лілея-НВ», поділився своїми роздумами про творчість художника. «Заливаха має бути візитівкою Івано-Франківська», – наголосив Василь Іваночко. Викладач Івано-Франківської дитячої художньої школи Ольга Михайлівна Шутка подякувала бібліотекарям за співпрацю і розповіла, що О. Заливаха був не лише художником, а й громадським інтелектуалом і правозахисником. Його моральна позиція стала прикладом самопожертви в ім’я свободи, правди й української культури. Уляна Федорівна Лотоцька представила увазі присутніх картину Заливахи, яку художник подарував її свекрусі в день весілля. Наприкінці заходу директор Івано-Франківської МЦБС Оксана Вовк подякувала працівникам художньої школи за співпрацю і наголосила на важливості популяризації творчості Опанаса Заливахи не тільки в цей ювілейний рік.

Щороку в четверту суботу листопада Україна стишує подих. У цей день ми схиляємо голови в глибокій скорботі за мільйонами безвинних душ, знищених страшною рукою голоду. Голодомор 1932–1933 років, а також масові штучні голоди 1921–1923 і 1946–1947 років — це чорні сторінки нашої історії, написані сльозами, стражданням і кров’ю народу. Та навіть у мороці того лихоліття не згасала віра. Українці вижили, бо мали в серці світло — невгасиму любов до землі, до життя, до волі. І сьогодні, коли наша держава знову бореться з російським загарбником, ця пам’ять стає ще болючішою, ще важливішою. Адже ми вкотре бачимо, як зло намагається знищити нас — наш народ, мову, культуру, саме право на життя. Цього року ми втретє вшановуватимемо жертв комуністичного геноциду в умовах нової геноцидної війни. Але ми сильні тим, що пам’ятаємо. Бо забуття — це друге вбивство. 22 листопада о 16.00 Україна завмре в Загальнонаціональній хвилині мовчання. Зупинимося всі — на вулиці, вдома, на роботі. Згадаємо тих, хто помер від голоду, але залишив нам незламний дух. А коли надвечір опуститься темрява — запалімо свічку пам’яті. Нехай маленький вогник на підвіконні освітить шлях душам заморених голодом. Нехай кожен промінь свічки об’єднає нас у спільній молитві — за минуле, за сьогодення, за майбутнє. Бо поки горить свічка пам’яті — живе Україна. І живе правда.