26 січня 2025 року, українці вшановують 170-річчя від дня народження Ганни Павлик — однієї з найяскравіших постатей жіночого руху в Галичині, письменниці та громадської діячки, яка залишила вагомий слід в історії нашої нації.  Того зимового дня, коли світ ще спав, Ганна народилася в скромній родині на заході України. Природа тих земель, сповнена величі Карпат і просторів, де м’який вітер співає пісні древніх гір, залишила слід на її душі. Саме в цьому гірському краю Ганна відчула перші пориви до слова, до боротьби за рівність і свободу. Вона з дитинства була свідком багатьох труднощів, які долали жінки її рідного краю, і вже тоді вирішила змінити їхнє життя, адже вірила, що жінка має право на освіту, на гідне місце в суспільстві, на свободу творчості. Ганна Павлик стала покликом жіночого руху в Галичині. Вона писала вірші та статті, в яких закликала до освіченості, рівноправ’я, розповідала про труднощі, з якими стикалися жінки, і відважно боролася за їхні права. Її голос не просто звучав — він пробуджував серця, надихав і давав силу багатьом жінкам, які мріяли про краще майбутнє.

22 січня. Морозний ранок, сонце лише починає підійматися над обрієм, і весь світ здається поринутим у тишу. В Україні це день, коли серце нації наповнюється гордістю й надією — День Соборності. Це свято не лише календарна дата, а й символ єдності, що переплітає покоління в одну нескорену лінію, від витоків до сьогодення. У маленькому містечку, де туман ще не встиг розсіятися, люди вже починають збиратися на центральній площі. Біля пам’ятника Тарасу Шевченку розгортається національний прапор, жовто-синій стяг пливе в повітрі, неначе вільний птах.

20 січня. День, який вже увійшов у пам’ять як символ мужності, самопожертви і незламності. Цей день присвячений тим, хто став героєм, захищаючи Донецький аеропорт, відомий не тільки своєю стратегічною важливістю, а й тим, що став символом нескореності українського духу. У цей день, кожен, хто був причетний до оборони аеропорту, згадує про безперервні бої, про кожен крок на виснаженій землі, про сотні годин у тіні уламків, про постійне відчуття того, що наступного моменту може не бути. Ті, хто пережив цей пекельний час, говорять про нього мовчки, з певною гіркотою і водночас із глибокою гордістю. Більшість з них були простими людьми, звичайними бійцями, які потрапили у вогняний круг, де не було місця для сумнівів. Вони не мріяли про славу, а просто виконували свій обов’язок, ризикуючи своїм життям. Легендарний «кіборг» — це не просто слово, а образ тих, хто, захищаючи аеропорт, став невидимим щитом, за яким ховалися тисячі. Вони встояли, навіть коли ресурси були на межі, коли їм доводилося чинити опір без належного постачання, без сонячного світла, майже вічно у темряві і холоді. Усі ці моменти вже стали частиною української історії. Бої за Донецький аеропорт тривали місяці, і незважаючи на численні обстріли, терористичні атаки, погіршення умов, вони не зламалися. Їхня воля, їхня рішучість і відданість своїй країні стали уроком для всіх. І хоч багато хто з них вже не повернувся додому, вони залишили по собі не лише фізичні спогади — уламки, руїни, а й вічний дух незламності, який живе у кожному, хто пам’ятає про їхній подвиг. Сьогодні, коли ми вшановуємо цих героїв, ми згадуємо не тільки їхні імена, але й ту мужність, з якою вони стояли до кінця, не дозволяючи ворогові отримати те, що він прагнув. І хоча аеропорт давно зруйновано, а війна не закінчена, ці героїчні сторінки української історії не зітруться з пам’яті народної. 20 січня — це більше ніж просто дата. Це день, коли серце кожного українця має битися в унісон з тими, хто, захищаючи аеропорт, не побоявся стати частиною великої історії. І в кожному з нас, хто згадує їхній подвиг, живе те, заради чого вони боролися — мир і незалежність нашої держави.

16 січня 2025 року відзначатиметься 70-річчя від дня народження Богдана Томенчука — поета, чия творчість залишає глибокий слід в українській літературі.

Щиро вітаємо, і зичимо ювіляру міцного здоровʼя та подальших творчих успіхів на славу України!

Його слова, мов витончені перлини, наповнені любов’ю до рідної землі, до її історії, до людей, що творять її майбутнє. Богдан Томенчук увійшов у поезію, як ті, хто вміє бачити не тільки поверхневу суть, а й глибинні корені, що дають силу та енергію всьому живому. Його вірші — це не просто слова, а частина душі, що розцвітає в серці кожного читача. Поет не боїться порушувати важливі теми: він говорить про біль і радість, про втрату і відродження, про невидиму силу, що тримає нашу націю. Томенчук є не тільки поетом, а й філософом, який через образи та метафори переносить читача в інший вимір, де панує гармонія між людиною і природою. Його лірика зберігає глибоке співчуття до світу, він уміє бачити красу навіть у найсуворіших моментах життя. Ювілеї таких особистостей, як Богдан Томенчук, — це нагода поринути в ту атмосферу, яку він створює навколо себе. Його поезія, що звучить сьогодні, нагадує про те, як важливо зберігати внутрішню свободу, не дозволяти обставинам та болю зламати дух, і завжди йти шляхом правди та любові.

14 січня, 125 років від дня народження Олександра Ковіньки — українського письменника, чиї твори стали невід’ємною частиною нашої культурної спадщини. Його життя, як і його творчість, залишило глибокий слід у серцях тих, хто колись поринав у його слова. Ковінька був майстром опису душевних переживань, він умів у простих речах знаходити глибинний зміст і передавати його через образи, що торкалися найпотаємніших куточків людської душі. Всі його твори пронизані відчуттям рідної землі, неповторності української природи, з її лісами, полями, річками та тихими селами, де життя тече за своїм, стародавнім ритмом. Він умів побачити в усьому навколишньому щось більше, ніж просто предмет чи явище — він шукав в усьому те, що є вічним, невидимим, але важливим. Однією з основних тем його творчості була людина — її прагнення до самопізнання, до правди, до внутрішньої гармонії. У його текстах герої часто відчувають себе на роздоріжжі, шукаючи свій шлях серед світу, що змінюється. І хоча часи змінювалися, проблеми людської душі залишалися такими ж актуальними, як і тоді, коли писалися його твори. Ми вшановуємо пам’ять цього великого письменника, чиї слова і сьогодні розцвітають у серцях тих, хто шукає відповіді на важливі життєві питання. Ковінька залишив нам спадщину, яка не втрачає свого звучання, і яка навчає нас бути щирими, відвертими та справжніми. Він був і гумористом. Олександр Ковінька є автором 30 збірок гумору і сатири та повістей. Олександр Ковінька не лише розповідав історії, він запрошував до роздумів, до глибоких, іноді складних, але таких необхідних розмов з самим собою. І сьогодні його книги продовжують бути актуальними, адже теми, підняті в них, стосуються кожного з нас: пошук себе, боротьба зі сумнівами, прагнення до справжньої свободи.