20 вересня бібліотекарі бібліотеки-філії №3 підготували для креативних читачів майстер-клас у бібліотеці «Коли ще звірі говорили», де навчали виготовляти паперових лисичку та зайчика. Учасники поринули у казковий світ Івана Франка, який у однойменній збірці «Коли ще звірі говорили» наділяє тварин людськими рисами, щоб навчити дітлахів добру, взаємоповазі, любові до природи.
Разом ми створили своїх чарівних звіряток з паперу у техніці “Оригамі”, а під час роботи дізналися, про що розповідає Франків світ, де навіть лисиця та зайчик можуть навчити нас чогось важливого. Майстер-клас поєднав творчість і казку, допомагаючи дітям розвивати уяву та любов до української літератури.
Учасники не лише створювали паперових звірят, а й розмірковували над їхньою вдачею. Ну от, приміром, Лисиця. Яка вона?
Хитра та кмітлива, завжди вигадує, як обдурити інших.
Любить пригоди, але іноді її хитрощі обертаються проти неї.
Може бути веселою й смішною, бо часто потрапляє в кумедні ситуації.
Заєць: маленький і обережний, трохи боязкий, але дуже розумний.
Вміє виходити з небезпечних ситуацій і завдяки метикуватості та спритності часто перемагає фізично сильніших. Уособлює доброту, чесність і розсудливість.
Приходьте на наші майстер-класи, якщо любите творчість та книжки.
Відповідальні за проведення працівники бібліотеки-філії №3.
Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.
Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)
Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.
Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті, у родині режисера, але обрала шлях художниці — сміливо, цілісно, з внутрішнім відчуттям свободи. Закінчивши Київський художній інститут, Горська швидко вирізнилася серед своїх сучасників: її роботи несли не лише естетичну силу, а й ідею, спрямовану до людини, до правди.
Разом із художниками шістдесятниками вона відкривала для українського мистецтва нові горизонти. У своїх вітражах, мозаїках, монументальних композиціях Алла Горська поєднувала експресію кольору з глибиною національної традиції, народного символізму. Це був пошук не декоративності, а справжньої духовної опори. Її роботи прикрашали школи, будинки культури, бібліотеки, але водночас несли в собі потужний меседж про гідність і красу українського народу.
Та Горська була не лише мисткинею — вона була людиною активної громадянської позиції. У 1960-х роках Алла долучається до дисидентського руху, підтримує репресованих, бере участь у створенні «Клубу творчої молоді», виступає на захист української мови та культури. Разом із Василем Симоненком, Лесем Танюком та іншими однодумцями вона шукає правду про розстріляних у Биківні, піднімаючи страшну завісу мовчання над злочинами тоталітаризму.
Горська і її соратники після цього відкриття звернулися до влади Києва з вимогою розслідувати вбивства 30-х років і дослідити могили Биківні. Після цього на Симоненка і Танюка напали й жорстоко побили, а за Горською встановило стеження КДБ.
Коли почалися переслідування шістдесятників, художниця організовувала збори коштів для сімей політв’язнів. Надсилала скарги, підписувала листи-протести до керівництва СРСР про незаконні арешти дисидентів. Систематично листувалася з ув’язненим Опанасом Заливахою, відвідувала його у в`язниці. У квітні 1966 подала клопотання на його захист.
Горську двічі виключали зі Спілки художників. Через це вона не могла знайти роботу. Її роботи забороняли і нищили.
28 листопада 1970 року мисткиню трагічно вбили — її смерть і досі сприймається як символічний акт помсти влади тим, хто не скорився.
Твори художниці знаходяться у Національному художньому музеї у Києві, Національному художньому музеї ім. Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва, Музеї шістдесятництва, одній з найбільших у світі колекцій нонконконформізму на теренах СРСР Нортона і Ненсі Додж Ратгерського університету, Музеї Берлінської стіни Чекпоінт Чарлі.
Алла Горська залишила не тільки мистецьку спадщину, але й приклад мужності.
Її творчість — це живе полотно свободи, яке й досі нагадує: мистецтво може бути зброєю,
а правда — світлом, навіть коли темрява здається непереможною.
Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.
Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)
Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.
12 вересня 1875 року на Київщині народився Олександр Кошиць – видатний український диригент, композитор і хоровий діяч, ім’я якого відоме далеко за межами України і завдяки якому світ почув справжню душу України.
Його батько був священником, тож з дитинства Олександра оточували церковний спів та музика. Здобувши освіту в Київській духовній академії та Музично-драматичній школі Миколи Лисенка, Кошиць поєднав глибокі знання з тонким відчуттям народної пісні. Його життя стало прикладом того, як мистецтво може прокладати шлях від серця до серця в різних куточках світу.
Найвідомішим етапом його діяльності стало керівництво Українською республіканською капелою, створеною за дорученням Симона Петлюри. З 1919 року колектив вирушив у світове турне, щоб донести красу української музики до Європи та Америки. Саме завдяки Кошицю світ почув “Щедрика” Миколи Леонтовича, який згодом перетворився на всесвітньо відомий “Carol of the Bells”. Критики в Лондоні, Парижі, Нью-Йорку називали виступи українського хору “музичним одкровенням”. Концерти капели проходили з незмінним шаленим успіхом в країнах Європи, США, Мексиці, Кубі, Бразилії, Канаді. Кошиць не просто диригував — він ніс із собою Україну, її пісенну традицію та
культуру.
Митець залишив по собі не лише спогади про яскраві гастролі, а й величезну кількість обробок українських народних пісень. Його творча спадщина стала важливим фундаментом для подальшого розвитку українського хорового мистецтва.
Кошиць також був справжнім “культурним послом” — навіть далеко від батьківщини він завжди наголошував, що представляє саме Україну. Його музика стала мостом між народами та залишила слід у серцях мільйонів.
Цьогоріч культурна спільнота відзначає 100-літній ювілей нашого краянина, видатного художника-шістдесятника, політв’язня Опанаса Заливахи. Саме тому ми, бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради 7 вересня 2025 року підготували і провели інформ-бюлетень “Бути українцем і знати хто ти”. Ми зібрали цікаві факти про життєвий і мистецький шлях Опанас Заливахи, щоб наші читачі ближче познайомилися з особистістю талановитого живописця, справжнього патріота, борця за українську незалежність.
Його історія — неймовірна та захоплива. Будучи етнічним українцем (він народився в селі Гусинка Куп’янського району на Харківщині), він усвідомив власне коріння лише дорослим; жив у країні з тоталітарним режимом, але створював повні символів, яскраві, бунтівні витвори; оселився на Прикарпатті, але товаришував з київською творчою інтелігенцією.
Він був близький з Іваном Світличним, дружив з В’ячеславом Чорноволом (який на той час жив і працював у Львові), співпрацював з художниками-шістдесятниками. Творчий колектив молодих, зухвалих, талановитих авторів працював над вітражем “Шевченко. Мати” до 150-річного ювілею поета для “червоного” корпусу Університету (цю історію розкривала виставка Алли Горської в Українському домі “Боривітер”) Встигли зробити тільки центральну частину (зараз зображення вітражу зустрічає гостей при вході в Музей шістдесятництва).
Осінь — пора року, коли книжки читаються по-особливому. Золотаве світло променіє крізь вікно, тихий шелест осінніх дерев, м’який плед і гарячий чай з чебрецю чи м’яти — ніби сама природа підказує, що саме час зануритися у читання. У цей сезон історії звучать глибше, а слова залишаються в серці довше. Саме за це ми, бібліотекарі бібліотеки №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, дуже любимо осінь і ретельно готуємося до нової пори року і нового читацького сезону. Прикрашаємо наші зали осіннім декором, наводимо лад на полицях і проводимо різні тематичні заходи.
Так, 2 вересня, ми провели літературні поради “Що читати цієї осені?”. Впродовж дня радили нашим читачам книжки, які зігріють, створять атмосферу затишку та нагадають, що в осінній неквапливості є своя особлива насолода. Серед книжок, які ми обрали для наших читачів, були і незабутні класичні твори, готичні містичні історії з присмаком таємниці, захопливе фентезі, психологічні романи, детективи, кулінарні книги з осінніми рецептами.
Детальніше познайомитися з осінньою книжковою добіркою ви можете на нашому ютуб-каналі за посиланням:
Читати восени — означає дарувати собі особливу атмосферу затишку. Тож у вечірній тиші осені, коли падає перший лист, відкрийте цікаву книжку і спостерігайте як оживають слова…
Відповідальні за проведення працівники бібліотеки-філії №3
