05 травня – 125 років тому Кирило Трильовський заснував товариство “Січ” у Заваллі Снятинського району (1900). 5 травня 1900 року в покутському селі Завалля постала перша «Січ» — молодіжне товариство, що згодом переросло у велику національну силу. Її засновник — харизматичний адвокат Кирило Трильовський — поєднав у ній козацький дух, досвід «Соколів» і галицькі традиції. «Січ» швидко поширилась Галичиною, Буковиною, Закарпаттям і діаспорою. Вона стала школою дисципліни, вишколу, національної свідомості. Селяни, хлопці й дівчата в малинових стрічках, вправлялися з топірцями й хустинами під маршову музику — мов ожила Січ Запорозька. Січовий рух надихав і лякав. Влада переслідувала, але «новітнє гайдамацтво» зупинити було неможливо. Трагічний фінал настав у 1941 році — Трильовський, старий і хворий, помер після допитів у НКВД. Але справа його жила — у стрілецтві, у Пласті, у кожному юному серці, що мріяло про вільну Україну.

03.05 – 130 років від дня народження Тодося Осьмачки (1895-1962), українського поета, прозаїка, перекладача.
«Моя тужлива Україно,
Таку тебе я полюбив
І за твою одну сльозину
Навіки голову згубив»
/Тодось Осьмачка/

Тодось Степанович Осьмачка – поет-імпресіоніст, прозаїк, перекладач, педагог, громадський і політичний діяч. Тодось Осьмачка – талановитий український письменник, якому випало жити і творити в нелегкі часи сталінських репресій, війни та голоду, пройти табори для переселенців, тюрми та психлікарні, пізнати на власному досвіді нелегке життя в еміграції. За кордоном були написані поетичні та прозові твори, які здобули Тодосю Степановичу славу видатного майстра західноєвропейської та заокеанської української діаспори і всієї України. Все життя Тодося Осьмачки було наповнене стількома злигоднями і таким болем, ніби увібрало в себе десятки мученицьких життів. Його мистецтво – сердечна рана. Поет-вигнанець хотів бодай лише словом повернутися до рідного порога.

***
Скиталець вічний, перемігши втому,
Іде стежками, що ведуть в село…
Селянський син вертається додому
і Україні на плече кладе чоло.

01.05 – 85 років від дня відкриття Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею (1940). Івано-Франківський краєзнавчий музей — це справжня скарбниця пам’яті й душі Прикарпаття, де кожен зал — мов сторінка великої книги історії, написаної серцем народу. У його тиші оживають давні легенди, подих предків, барви народного мистецтва й голоси природи, що споконвіку шепочуть про красу й велич цього краю. Тут, серед багатих колекцій, минуле зустрічається з сучасністю, а наука — з поезією буття. Етнографічні скарби, артефакти стародавніх поселень, полотна, що пульсують живими фарбами часу, — усе це разом творить гармонійну симфонію, в якій відлунює історія, культура й дух гірського Прикарпаття. Музей не просто зберігає — він надихає, навчає і запалює любов до рідної землі, даруючи кожному відвідувачу можливість доторкнутися до вічного.

26.04 – 135 років від дня народження Миколи Зерова (1890-1937), українського поета, літературознавця, перекладача Микола Зеров прагнув досконалості. Він спромігся майже два роки поспіль видавати бібліографічний журнал «Книгар» у прифронтовому Києві. Поет-неокласик і вчений-енциклопедист, Зеров писав сонети і викладав класичну філологію та українську літературу в добу, названу ним «навісною порою тридцяти тиранів». Більшовики закидали Зерову захоплення Заходом та відрив від сучасності, український буржуазний націоналізм та відчуження від радянської дійсності, прихильність до чистого мистецтва і ворожість до мистецтва пролетарського. Професор Зеров пройшов через розгляд своєї персональної справи у Київському університеті та кампанію критики у комуністичній пресі, а навесні 30-го року був притягнутий до процесу «Спілки Визволення України» як свідок. Нарешті, 1 вересня 34-го року Зеров був звільнений з роботи в університеті, а незабаром йому були заборонені будь-яка наукова праця та громадська діяльність. Намагаючись уникнути репресій, він виїхав, але невдовзі був там заарештований і перевезений назад до Києва. 7 лютого 36-го року Зеров був засуджений до десяти років ув’язнення за участь у націоналістичній терористичній організації. Він відбував покарання у Соловецькому концтаборі і навіть переклав там «Енеїду» Вергілія та «Пісню про Гайавату» Лонгфелло. 9 жовтня 37-го року «Особлива трійка» Управління НКВД засудила його до страти як такого, що зберігав контрреволюційні переконання та терористичні наміри. Микола Зеров був розстріляний у групі з 265 українських інтелектуалів 3 листопада 37-го року в урочищі Сандормох біля Медвежьєгорська у Карелії. За 47 років свого життя Зеров створив близько сімдесяти сонетів, а його переклади з англійської, давньогрецької, латини, польської, російської та французької мов стали класичними задовго до його загибелі. Отож, поезія Зерова вічно сприйматиметься як спроба людської відповіді на власне запитання:

«Де плід твоїх трудів і творчості твоєї? Чи ж добре ти робив над власною ріллею? Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?»