«Ото дивно: якщо ти зробиш людині добро, вона тобі стає приємною.

І навпаки, той, кому ти заподіяв щось зле, неприємний тобі» 

(Всеволод Нестайко)

29 січня минуло 90 років з дня народження геніального українського письменника Всеволода Нестайко. Думаю всі, і дорослі, і діти знайомі з цим письменником завдяки його трилогії «Тореадори з Васюківки», яка визнана одним із кращих творів дитячої літератури. У серпні 2014 року Всеволод Нестайко помер, але пам’ять про нього залишилася, і я пропоную сьогодні згадати найулюбленіші цитати українського письменника, а водночас познайомлю вас з книжками Всеволода Нестайко, які ви зможете позичити в нашій бібліотеці.

«Хто сказав, що для друга треба робити тільки те, що цікаво» цей вислів став цитатою. А щоб вам було зрозуміліше звідки його взяли, пропоную уривок з “Тореадорів…”:
На зозулястого півня: «Цить!» — не кукурікай. Пильнував, щоб ніхто не перешкодив готуватися моєму другові.

А потім я переконав його, що краще готуватися вдвох, що мені теж це необхідно, бо я нічого не знаю.
Спочатку він огинався: — Не треба мені твоїх жертв!
Але я сказав: — Та ти що — хочеш бути кращим за мене? Хочеш усе знати, а я, значить, лишайся дурнем неписьменним? Це нечесно, не по-товариському!
I він змушений був погодитись.
Цілий серпень ми готувались вдвох. Не скажу, щоб це було дуже цікаво, цікавіше, наприклад, ніж грати у футбол, у цурки-палки або ловити рибу… Але хто сказав, що для друга треба робити тільки те, що цікаво?
На повторний іспит я пішов теж разом з Явою. I диктант ми писали удвох.

28 січня маємо 100 років з дня смерті видатного українського письменника Панаса Мирного. Пропоную його роман «Повія» (1849—1920), про якого І. Франко сказав: «Свіжий і сильний талант». Своє творче покликання Панас Мирний визначив ще в юності, записавши в «Щоденнику»: «…хочу показати безталанну долю житія людського, високу його душу, тепле серце». Мети він досяг в одному зі своїх кращих творів. Книжка розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю Панаса Мирного.

Панас Мирний… з яким твором у вас асоціюється цей письменник? Особисто я познайомилась з ним ще в юних студентських роках через його роман “Повія”. Вже згодом, по іншому сприймаючи життя, вдруге читала цей твір. А потрапивши на роботу до бібліотеки, взявши до рук книгу Панаса Мирного я з головою занурилася в ті далекі роки, коли ще снігу було попід вікна, а щоб купити чоботи треба було пішки йти до міста, щоб щось там виторгувати та мати копійку на взуття. Щоразу відчуття жаху та якоїсь нинішньої розкоші були різними. Та як гарно спочатку на душі, коли письменник так тепло, яскраво, колоритно описує хатини, печі, їжу, одяг, відчуття радості від Різдва, що от-от прийде, того села, що незважаючи на холод, тяжке життя – метушиться та світиться надією на краще….Сьогодні багато змінилося… незмінні лиш ми…як і 100 років тому світимося надією на краще…

Головна героїня Христина: молода, світла і дуууже красива. На мою думку, красивим жінкам є вдвічі тяжче, адже будучи недосвідченими вони частіше інших попадають в павутину жорстокого хтивого світу. І добре, якщо є кому помогти. А в Христі не було ні тата ні мами, був старий і багатий пан. І була система того часу, яка диктувала свої правила для наймички… Читається легко, особливо для тих, хто полюбляє старовину. Пропоную до читання. Враження незабутні!
«Повія» — роман Панаса Мирного. Дві перші частини роману опубліковані в 1883—1884 роках. За життя автора публікувався частинами. Вперше повністю опублікований 1928 року. У цьому романі на тлі широких суспільно-історичних узагальнень зображено трагічну історію життя дівчини-наймички, змальована пореформена дійсність XIX століття — розшарування селянства, зростання нових багатіїв, занепад суспільної моралі. У центрі твору — проблема тяжкого становища жінки, протиставлення села як осередку чистоти місту як центру розпусти й моральної деградації.