Осінь добігає кінця, ми готуємося зустрічати зиму. А зима в Україні — це початок низки веселих народно-релігійних свят. Вітаємо вас з одним із них. Бо сьогодні — День пам’яті святого апостола Андрія Первозванного, — важливе релігійне свято і водночас поетичний та неповторний народний празник Андрія. Спільна мова та звичаї завжди об’єднували наш народ, штучно розділений різними державними кордонами, допомагали зберегти власну ідентичність. Тому ми, бібліотекарі бібліотеки-філії №1, №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, 30 листопада 2024 року підготували та провели Народознавчі посиденьки “У пошуках свого коріння”.
Ось добігає кінця листопад, отже книголюбам час облаштовувати свій затишний простір для читання. Для цього потрібні: гарні книжки, теплий плед, вовняні шкарпеточки, смачні зігрівальні напої… Цей чудовий перелік чудово доповнить муркотливий котик))). Якщо ж ви з якихось причин не є щасливим власником вусатого домашнього улюбленця, можете зробити котика чи кішку з паперу)). Саме цього ми, бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, навчали усіх охочих 28 листопада на черговому майстер-класі “Котики – домашні улюбленці”. Ми взяли яскравий кольоровий папір, ножиці, олівці, фломастери, дерев’яні палички і виготовили гарних котиків з різними емоціями на симпатичних пичках. Кольорова пряжа, яка імітує котяче хутро, зробила наші саморобки ще більш затишними та теплими. Звісно, запропонували учасникам майстер-класу й книжкову виставку з цікавими творами, де котики є літературними героями та відіграють важливу роль у сюжеті. А також видання з цікавими фактами про цих прекрасних тварин та поради по догляду за ними. Нехай яскраві котики, виготовлені власноруч, прикрасять ваш мирний і тихий осінньо-читальний вечір. Приходьте до бібліотеки на майстер-класи і по цікаві книжечки.
Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2024 році День пам’яті жертв голодоморів – 23 листопада. Україна внаслідок геноциду 1932–1933 років, масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років втратила мільйони людських життів. У 2006 році Законом України Голодомор 1932–1933 років був визнаний геноцидом. Нашим спільним обов’язком є гідно вшанувати вбитих голодом жертв комуністичного режиму і передати пам’ять про трагедію наступним поколінням. Тому ми, бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, 23 листопада провели історичний спогад “Зернятко надії”.
Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.
Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)
“Так, я зазнав багато втрат. Але що це все значить проти того диявольського почуття людської гідності, яке я маю від пережитого!
Я плакав хіба в “Невольницьких плачах”!
Я боявся хіба що розминутися з честю!
Я ніколи нікому не свідчив!
Я за всі терміни не написав своїм катам ні одної заяви!
Я був завжди й понині гордий із того, що я український націоналіст!
І так мені, Боже, допоможи!
Амінь!”
12 листопада 1929 року в селі Витвиця (нині – Долинський район Івано-Франківщини) народився Зеновій Красівський – український поет, літератор, член Українського національного фронту та Української Гельсінської групи, останній Крайовий провідник ОУНР, жертва радянської каральної психіатрії, багаторічний політв’язень, легенда дисидентського руху. Брав участь у створенні нелегальної організації Український національний фронт. В 1964-66 роках видавав журнал «Воля і Батьківщина». Загалом відбув 26 років неволі – у радянських тюрмах, таборах, психлікарнях, на засланні. Зеновій Красівський залишив по собі поезії і листування. Вірші почав писати в тюрмі «Владимирский централ». “Я став писати вірші. Не з покликання, не тому, що в Пегаса свербіли крила. Я захотів, я намірився перетопити тюремні страждання в слово і працював, не знаючи спокою ні вдень, ні вночі”. Збірку поезій «Невольницькі плачі», написану у в’язниці, вдалося винести з-за ґрат і передати за кордон. І це попри те, що рукопис поезій потрапив у руки тюремної адміністрації і Красівського покарали ще суворіше. Поезії збереглися, бо в’язні їх переписували й передавали з рук у руки. Після звільнення у 1985 році Красівський повернувся в Україну, а 1987 року став секретарем Української Гельсінської спілки. Зосередився на громадській роботі. Опікувався відновленням Української греко-католицької церкви, допомагав зводити монастир у Гошеві на Івано-Франківщині. У квітні 1990 року виступив ініціатором створення політичного об’єднання «Державна самостійність України» (ДСУ), яке спиралося на ідеологію націоналізму «з-під стягу Степана Бандери». Під час одного з виступів у січні 1991-го зазначив: «Наш ворог – то є ворог історичний: Росія. Вона все в нас забрала. І якщо ми цього не усвідомимо, не організуємося і не дамо відсіч, чуда не буде… Мусимо усвідомити, що наш порятунок – у нашій любові до нашого народу, мови, звичаїв».
