8 серпня 2026 року бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради провели з нашими малими читайликами майстер-клас по виготовленню бабки – мерехтливої літунки зі світу комах, яка ще й частенько є головною персонажкою літературних творів. Майструючи, вивчали цікаві факти про бабок, розглядали книжечки, енциклопедії, журнали із зображеннями цих дивовижних створінь та пригадували віршики та казочки про граціозних бабок. Стрімкі крилаті комахи, яких можна побачити влітку біля водойм, різного кольору та розміру, привертають увагу своєю красою. Зовні вони схожі на якийсь літальний апарат – з довгим тонким тілом, великими очима та двома парами великих прозорих сітчастих крил. Запам’ятайте, що ця комаха називається – бабка. А от латинська назва комахи – Odonata. І як же без діалектичних назв – дзиґа і вертуха, саме так ще позначають комаху.
21 липня 2026 року бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради провели нарис героїчного життя “Олена Теліга. Коротке життя довжиною у вічність”. Бібліотекарка розповіла про поетесу, громадську діячку Олену Телігу.
Поетка «вогняних меж», яку називали другою Лесею Українкою. Полум’яна патріотка, яка віддала своє життя за незалежність, публіцистка, редакторка тижневика «Літаври», просвітниця, феміністка і просто надзвичайно вольова жінка. Щира поборниця національної ідеї в лавах ОУН, що чинила спротив двом режимам — радянському і нацистському. Яскравий приклад усвідомлення своєї української ідентичності попри російськомовне дитинство і життя в еміграції. Жертва нацистських розстрілів у Бабиному Яру. Саме про таку Олену ми зібрали найцікавіші факти. Олена Теліга була донькою відомого вченого і росла у російському середовищі.
Майбутня борчиня за незалежність України народилася в Москві, а з п’яти років мешкала з батьками у Петербурзі. Її тато – Іван Опанасович Шовгенів, викладач Московського інженерного училища, вчений-гідротехнік, мама – Юліянія Нальянч-Качковська була вчителькою і походила з родини священника. Згодом батька перевели працювати до Києва – професором Київського політехнічного інституту. Олені якраз сповнилося 12, і її відправили на навчання у жіночу гімназію. У сім’ї Шовгенів усі розмовляли російською мовою, батько працював у вишах російської імперії. Але під час української революції Шовгеніви приєднуються до розбудови української держави. Українську ідентичність Олена Теліга усвідомила під час еміграції.
За рік під владою більшовиків Олена натерпілася багато біди. Злидні, приниження лише зміцнили в ній розуміння, наскільки важливою є ідея незалежної України. Коли у 1922 році їй все-таки вдалося виїхати в еміграцію до батька, Олена поринула в середовище української інтелігенції, де кожен плекав надію відновити українську державу.
Родина Шовгенівих оселилася в чеському місті Подєбради, батько став ректором Української господарської академії. Олена вступила на історико-філологічний факультет Українського високого педагогічного інституту імені Драгоманова в Празі. Там вона зустріла свого майбутнього чоловіка Михайла Телігу. У грудні 1939 сімя Теліг переїхала до Кракова, де Олена зустріла свого знайомого, відомого діяча української емігрантської культури Олега Ольжича і вступила в Організацію українських націоналістів (ОУН).
У 1941 році Олена Теліга у Києві організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією “Українського слова” Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври». Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти, вона знала, що ризикує, але тікати з Києва не хотіла. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту 9 лютого він назвався письменником, щоб бути разом з нею.
В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.
За своє коротке життя поетеса не видала жодної власної збірки, всі вони були опубліковані після її смерті. Відомо всього 38 віршів.
Життєве кредо Олени Теліги базувалося на принципах безкомпромісної боротьби, служінні Україні, гармонії слова і діла, а також збереженні гідності за будь-яких обставин. Її позиція найкраще описана фразою: «Життя — це боротьба, а боротьба — це справжнє життя», що відображає її героїчний світогляд.
“Ех, якби в мене була чарівна мітла! — зітхнув малюк. — Я підмів би всі вулиці, майдани, всі стадіони й парки…” Гроздана Олуїч
18 липня бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради провели з нашими меншими читачами майстер-клас по виготовленню мітли з паперу (так-так, саме мітли), адже мітла в літературі — це не лише побутовий предмет для прибирання, а й чарівний атрибут в казках та фентезі.
Не одне покоління дітей зросло та продовжує зростати на казках і казкових історіях про маленьких відьом, які літають на мітлах, потрапляють у кумедні ситуації та вчаться чаклувати. Мітла ж — невід’ємний відьмацький атрибут. Чари, чаклунство, зілля, закляття і …мітла. Найвідомішою, звісно, є серія книг про Гаррі Поттера, в якій мітла — засіб пересування чарівників та важливий реквізит у грі в квідич. У книжці Джулії Дональдсон «Місце на мітлі» мітла стає засобом дружби, яка рятує відьму та її друзів (песика, жабку, пташку). Повість-казка українського письменника Володимира Рутківського «Гості на мітлі» про пригоди старої відьми та чаклунського кота Аристарха. Книжка “Франек і моторна мітла” Агнешки Фрончек про звичайного птаха Франека, який любить бешкетувати та мріє про власний транспорт. І одного разу отримує моторну мітлу… Книжка для дітей “Сім історій про відьом” — це оповідання про нелегке чаклунське життя, адже й відьми опиняють в халепі, чи зілля не вдається чи мітла ламається перед балом — і все летить шкереберть. А яка ж чудова історія про Маленьку Відьму (і мітлу), яка вчилася бути доброю чаклункою видатного казкаря Отфріда Пройслера, на чиїх казкових розповідях виросло не одне покоління читачів.
Безліч невеличких оповідань та казочок саме про мітлу можна прочитати у збірниках та журналах для дітей, як от “Мітла, що мріяла стати гітарою”, “Мітла тямущої Кайси або казка про неслухняних дітей”, “Дядечко і чарівна мітла”, “Чарівна мітла”, “Незвичайна прибиральниця”. Отож століттями в літературі відьми були героями легенд, казок і переказів, а мітла була найпоширенішим магічним транспортним засобом у фольклорі. Мітла — це більше, ніж звичайне знаряддя для прибирання; вона є древнім символом магії та прихованих знань. З давніх часів мітла асоціювалася з чарами і магічними силами, набуваючи сакрального значення в ритуалах і віруваннях та стала символом чистоти, гармонії та затишку. А наша бібліотечна казкова мітла з паперу здійснила літературну мандрівку та перетворилася в чарівну, адже тут важливо — вірити!
15 червня 2026 року з нагоди 170-річниці від дня народження Івана Франка та задля популяризації його творчої спадщини бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради підготували та провели голосні читання. Протягом чотирьох десятиліть Іван Франко плідно працював як учений-теоретик та історик літератури, фольклорист, мистецтвознавець, мовознавець, літературний критик та публіцист. Проте, найбільшої слави зажив як поет. Він називав поезію “вогнем в одежі слова”. Його доробку притаманні зображення найтонших відтінків інтимних переживань, скорбота, пафос, сміливість передбачень. Він використав величезний арсенал поетичних форм, засобів, прийомів, збагативши українську літературу світовим поетичним досвідом. Повне видання творів видатного українського письменника, публіциста, вченого, перекладача, громадського діяча Івана Франка сягало б понад сто томів. Він залишив дуже велику спадщину, частина з якої була й втрачена. Втім, досі немає такого повного видання, як і зрештою, кажуть франкознавці, досі є чимало непроаналізованих і недосліджених як літературних творів Івана Франка, так і його публіцистичних статей. Впродовж ювілейного року багатоаспектно осмислюємо постать Івана Франка і дізнаємось про нього щоразу щось нове, а у його творах черпаємо щось цікаве та значуще.
Ми запропонували нашим читачам прочитати улюблену поезію Майстра Слова, а також розповіли про нього як про близького друга з чудовим почуттям гумору та надзвичайно цікавим життям.
Колись був звичай називати дитину “домашнім” іменем, аби вберегти її від злих духів. Так Франка кликали “малим Мироном” приблизно до 5 років. Згодом це був улюблений псевдонім Франка: Мирон Сторож, Мирон Ковалишин, Мирон***, Myron, Miron. З хлопчиком Мироном ми зустрічаємося в багатьох Франкових оповіданнях.
Іван Якович дуже любив риболовлю, був добрим батьком для своїх чотирьох дітей, обожнював подорожувати.
Письменник любив тварин. Як згадує його донька Анна, їх оселя нагадувала “звірячу клініку” з покаліченими тваринами, яких Франки підбирали на вулиці й лікували вдома.
Іван Франко прожив неповних 60 років, з них понад 40 віддав активній творчій діяльності. 40 років – 6000 творів. Це означає, що кожних 2 дні з-під пера письменника виходив новий твір, який міг бути віршем, новелою, повістю, романом чи монографією. Франко залишився в історії як приклад безкорисливого служіння Україні, людина, яка поєднала в собі наукову точність і палку поетичну пристрасть.
Обставини склалися так, що в кінці життя Іван Франко залишився сам. Через агресивне захворювання суглобів його руки паралізувало. Мусив давати собі раду, лише інколи покладаючись на оточуючих.
Та він до останнього не втрачав віри, працював на користь свого народу, та, попри всі випробування, зберігав любов до життя. Рівняймося на Франка, берімо приклад з його працелюбності та незламності і читаймо його чудову поезію не лише в день народження письменника, а за будь-якої нагоди.
8 червня людство відзначає Всесвітній день океанів. Тому саме в цей день бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради провели з нашими юними читачами майстер-клас по виготовленню найбільших істот планети – океанічних велетнів-китів. Наші кити були зовсім не найбільші, а таки маленькі, та аж ніяк не непоказні. Водночас розповідали дітям про красу, багатство, неосяжність, таємничість підводного світу, про його мешканців, які заселяють глибини океану та про збереження морського біорізноманіття.
Ось лише кілька цікавих та маловідомих фактів про морські та океанічні дива:
– океани покривають понад 70% поверхні Землі – це більше, ніж усі континенти разом;
– найглибше місце на планеті – Маріанський жолоб, його глибина понад 11 000 метрів;
– більшість морських істот живе не на поверхні, а в глибинах, куди не доходить світло;
– у морях мешкають риби-світлячки, які світяться в темряві, як ліхтарики;
– океан не блакитний – це небо відбивається у воді, створюючи синій колір;
– солоність води в морях та океанах різна – Червоне море, наприклад, дуже солоне;
– кити, найбільші істоти на планеті, живуть саме в океанах;
– морські зірки не мають мозку – але можуть регенерувати втрачені кінцівки;
– деякі медузи – безсмертні: вони можуть повертатися в молодий стан;
– в океанах є підводні вулкани, які створюють нові острови;
– під водою існують справжні “ліси” з водоростей – наприклад, ліси ламінарії;
– морські хвилі можуть подорожувати тисячі кілометрів, перш ніж дістатись берега;
– у морях ховаються коралові рифи – яскраві “міста” для риб, креветок і восьминогів;
– люди дослідили лише приблизно 5% океанів – решта ще чекає на відкриття.
