Цей день — не просто чергова дата в календарі, а нагода звернути увагу на найцінніше, що є у кожного з нас — на здоров’я. Сонце вранці ніжно виглядає з-за горизонту, неначе вітаючи весь світ, що прокидається після нічного спокою. Люди, які відчувають себе живими, повними сил, знову повертаються до повсякденних справ, але сьогодні все виглядає трохи інакше. На вулицях, в парках, у спортивних залах люди радісно рухаються, бігають, займаються йогою або просто відпочивають на зелених галявинах. Вони усвідомлюють, як важливо піклуватися про себе і своє тіло, оскільки без нього ніяка праця, жодна радість чи здобутки не мають значення. Це день, коли люди з різних куточків світу об’єднуються в прагненні до здоров’я, у прагненні до гармонії з самими собою. Міста наповнюються акціями, лекціями, тренуваннями, які нагадують: бути здоровим — це не тільки правильно харчуватись, але й усвідомлено ставитись до свого розуму, емоцій і душі. Кожен крок до здоров’я — це вибір на користь життя, вибір на користь себе. В усьому світі лунають заклики до здорового способу життя: «Пийте більше води», «Давайте рухатись разом», «Слухайте своє тіло». Люди починають розуміти, що не існує єдиного рецепту щастя, але є одна важлива складова — здоров’я, без якого все інше втрачає сенс. В цей день відчувається єдність, розуміння того, що здоров’я — це не тільки особиста справа кожного, але й глобальна відповідальність. Підтримка, взаємодопомога та повага до тіла і духу інших людей — все це є частиною великої картини, що називається здоров’ям планети.

6 квітня відзначається Міжнародний день спорту на благо миру та розвитку. Цей день був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 2013 році з метою підкреслити важливість спорту для розвитку миру, взаєморозуміння, соціальної інтеграції та підтримки здоров’я. Він має на меті заохочувати людей до активного способу життя, а також використовувати спорт як інструмент для вирішення конфліктів та сприяння розвитку в різних куточках світу. 6 квітня — день, коли спорт стає не просто змаганням чи тренуванням, а справжнім містком між народами, що допомагає будувати мир і розвиток у світі. Міжнародний день спорту на благо миру та розвитку нагадує нам про силу фізичної активності, яка здатна об’єднувати людей, незалежно від їхнього походження, віри чи культури. У цей день на стадіонах і вулицях звучить не лише свисток тренера, але й потужний заклик до єдності. Кожен удар м’яча, кожен стрибок, кожен крок на біговій доріжці — це не лише рух до перемоги, але й символ того, як спорт стає засобом для подолання бар’єрів, як він допомагає зцілювати старі рани і будувати нові стосунки на основі взаєморозуміння та поваги. Від маленьких селищ до великих міст, на аматорських майданчиках чи у професійних залах, спорт дарує людям надію, силу і впевненість. У ньому ми вчимося не лише досягати результатів, але й працювати разом, долати труднощі, приймати відмінності один одного. І коли ми об’єднуємося через спорт, ми творимо майбутнє, де мир і розвиток йдуть пліч-о-пліч.

Сьогодні, як і кожного року, весна вдихнула в повітря особливий аромат радості, адже на календарі — Всесвітній день сміху. Небо синє, наче безкраїй океан, і сонце яскраво пестить землю своїми теплими промінцями. Але в цей день сміх — головний герой. Він звучить на кожному кроці, мов музика, що розливається по світу. Вуличні кафе наповнилися голосами людей, які сміються від душі. Бабусі, які сидять на лавочках у парку, весело перегукуються, згадуючи анекдоти з молодості. Діти, граючись, не можуть зупинити свій сміх — вони, немов маленькі сонечка, освітлюють усе навколо. Тим часом у бібліотеці, замкнутій серед тиші та книг, одна з відвідувачок розповідає смішну історію, і навіть найбільш серйозні люди, що зазвичай шепочуться у кутку, не можуть утриматися від сміху. Вона сміється, а її сміх, мов легкий вітерець, розповсюджується по всіх коридорах і кімнатах бібліотеки, де заховані старі книги та спогади. У цей день навіть час наче зупиняється. Ми починаємо сміятися не тільки з приводу, а й без нього. Бо сміх — це не просто звуки, це магія, яка з’єднує людей, розчиняє відстані й нагадує про важливість простих, але великих моментів. Сміх дає можливість відчути себе живим у цьому шалено швидкому світі. І ось, коли на заході сонце фарбує небо в золотисті й рожеві відтінки, все навколо знову сповнене сміхом. Всі ми знаємо, що цей день, як і кожен сміх, не триває вічно, але його магія залишатиметься з нами, навіть коли тиша повернеться. Бо сміх — це еліксир життя, який ми даруємо одне одному і який здатен робити цей світ трішки яскравішим і легшим. І, навіть, зараз в найтяжчий період війни, потрібно не загубити щиру усмішку віри у перемогу, сміх надії, щастя, любові, добра, віру у Господа!

Вадим Дмитрович Крищенко — це ім’я, яке стало невід’ємною частиною української культури, справжній поет, чиї слова, мов золото, закарбувалися в серцях багатьох поколінь. Його творчість — це не просто пісні, це ціла епоха, передана в звуках і словах, що звучать у кожному куточку нашої країни. Житомир, де він народився 1 квітня 1935 року, став лише початком великої подорожі. Від цього малого міста до величного Києва, де він живе вже понад 70 років, був лише короткий шлях у часі, але великий за значенням. Київ, як справжня музична душа України, став для Крищенка джерелом натхнення. Більше десятка пісень, присвячених цьому місту, стали справжнім гімном його вулицям і небесам. Важливими віхами його життя стали нагороди, які він отримував за свій внесок у розвиток культури. Заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, лауреат численних премій — все це є доказом глибокої поваги до його творчості. Кавалер ордена Ярослава Мудрого та багатьох інших нагород, він залишив помітний слід в історії української музики і поезії. Та, можливо, найцінніший здобуток Крищенка — це його незмінна відданість рідному народові та його культурі. Його пісні звучать не тільки як музичні твори, а й як мантра для тих, хто прагне почути правду, зрозуміти національну ідентичність і відчути глибину української душі. Його слова — це не просто поезія, це живий спогад про те, якою була і є Україна. Серед пісень Вадима Крищенка можна знайти теми, що торкаються глибоких переживань і радощів українців, що визначають їхнє буття, любов до рідної землі, гіркоту втрат і надію на майбутнє. Вони пройшли крізь час, залишаючись вічно актуальними, що, безсумнівно, є свідченням їхньої справжності та сили. Він живе серед нас, його пісні звучать в наших серцях. Вадим Дмитрович Крищенко — не просто поет, а символ духовної сили нашого народу, його невтомної праці, мудрості й любові. І, мабуть, саме тому його ім’я є в нашій історії української культури, як одна з яскравих зірок на небосхилі української поезії та пісні.

28 березня – 100 років від дня народження Дмитра Гнатюка (1925-2016), українського співака. Дмитро Михайлович Гнатюк, як і багато великих митців, став частиною української культурної спадщини, зберігши в собі не тільки талант, але й любов до рідної землі, її традицій та глибокої духовності. Народившись у маленькому селі Старосілля, що на Буковині, він здобув світову славу завдяки своєму неперевершеному голосу та майстерності виконання складних оперних партій. У його виконанні живе душа української музики, яка звучить від серця до серця, незалежно від часу та місця. Його шлях у музиці почався зі струнких нот у стінах Київського музичного училища, потім — через стати солістом Київського театру опери та балету, де його голос, як баритон, звучав у численних оперних постановках. Партії Остапа, Миколи з «Тараса Бульби» та Мазепи, Фігаро, Ріголетто — кожна з них була наче втіленням самого Гнатюка: мужнього, палкого, глибоко емоційного. Цей артист не просто співав — він живив сцену, нестримно захоплюючи слухачів. Його гастролі за кордоном, його концерти стали символами культури, яка об’єднує народи. У кожному його виступі, у кожній пісні відчувалась сила справжнього митця, який, здолавши життєві труднощі та політичні перешкоди, завжди залишався вірним своїй суті та покликанню. Нагороди та премії не стали для нього метою, а лише визнанням його праці. Він був нагороджений численними преміями. Він завжди залишався вірним своїм переконанням, а після здобуття звання Героя України в 2005 році, він став символом не лише музичної, а й національної гордості.
Серед його численних досягнень, важливою сторінкою життя було і політичне служіння: Дмитро Гнатюк був обраний народним депутатом України 3-го скликання, де також показав свою відданість рідній країні, працюючи на благо її майбутнього. Вся країна віддає данину поваги і шани, тим більше що цей голос завжди звучав не лише на сцені, а й у серцях мільйонів українців. Дмитро Михайлович Гнатюк залишив по собі спадщину, яка не зникне з пам’яті поколінь, адже він став тим, хто через музику передав нам частину своєї душі, своєї України.