“Завжди терновий вінець буде
кращий, ніж царська корона.
Завжди величніша путь на
Голгофу, ніж хід тріумфальний”.
Леся Українка.

  “Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї  слабосилої  хорої дівчини”. Так писав про Лесю Українку Іван Франко. “Геній в умовах заблокованої літератури”,- так назвала її Ліна Костенко. “Коли б треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом,- писав Максим Рильський, – то найвідповідніше слово було б – боротьба”. Ця боротьба надзвичайно чітко висвітила вийняткову мужність, принциповість, духовну красу і мистецьке обдарування Лесі Українки. З’явившись на межі двох століть і двох епох, її творчість стала однією із вершин української літератури, а талант проявився у багатьох царинах літературної творчості – поезії, драматургії, прозі, літературній критиці та публіцистиці, перекладацькій роботі та фольклористиці. Загалом творчості Лесі Українки властиві героїчна масштабність, афористична метафоричність, висока естетична культура, активні пошуки нових жанрів (катрени, секстини, октави, сонети, ліро-епос, білі вірші) і способів ритмічного оформлення. Одним із вершинних досягнень Лесі Українки можна вважати її драматургію. Будучи важко хворою вона здійснила справжній творчий подвиг, створивши біля двадцяти драматичних творів, серед яких “Одержима”, “Кассандра”, “У пущі”, “Бояриня”, “Оргія”, “Камінний господар” та вічно жива “Лісова пісня”, написана влітку 1911 року впродовж 12 днів. Народилася вона з туги за рідним краєм. “Мені здається, що я просто згадала про наші ліси та затужила за ними. Я й здавна ту Мавку в умі держала, відтоді як в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс і там ждала, щоб мені привиділася мавка”,- згадувала авторка. Леся Українка, як лірик, і як

 драматург, внесла в українську літературу образ нового типу особистості-людини непохитної волі, високих почуттів, великої любові до природи і людей, людини гордої, талановитої і мужньої. Вона належить до митців, які пережили свій час, а її літературна спадщина стала однією з вершин художньої свідомості українського народу і водночас видатним набутком світової літератури.

      До 155-річниці з дня народження поетеси бібліотекою-філією №23 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури  24 лютого 2026 року був проведений захід – літературний портрет “Нехай мої струни лунають”. Завідувачка бібліотеки ознайомила старшокласників Братковецького ліцею з книжковою виставкою “Геній тендітної незламності” та провела бесіду “Стрічка життя і творчості Лесі Українки”. Учасники заходу зацікавлено гортали сторінки нових книг, знову і знову стрічаючись із палким Лесиним словом. І знову оживали “Надія”, “Досвітні огні”, “Конвалія”, “До музи”, “Давня весна”, “Хотіла б я піснею стати” “І все-таки до тебе думка лине”, “Стояла я і слухала весну”, “Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами”, “Мріє, не зрадь!”, “Завжди терновий вінець”, “”Хто вам сказав, що я слабка” та уривки із чарівної “Лісової пісні”. І на зорі третього тисячоліття ми чуємо предивні звуки сопілки, що будять нас, українців, із віковічного сну до життя, які розбудили прекрасну Мавку-Дух України, Берегиню України і вселили їй душу, щоб вона жила вічно. Тож станемо перед Лесею, як перед пречистою душею України, що житиме вічно, бо в серці має те, що не вмирає, її не погасити в небесах вічності , як сонця в небі і не відділити від України, як не розділити сповите в любові ймення ЛЕСЯ УКРАЇНКА.

24 лютого 2022 року — день, який для кожного українця та українки став переломним і запам’ятався назавжди. Ми прокинулися на світанку під звуки вибухів і тривожні повідомлення, що почалося повномасштабне вторгнення рф.

24 лютого 2026 року минає чотири роки від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. Чотири роки опору та відваги, за які наша вітчизна втратила тисячі військових. Серед них понад дві сотні людей літератури, –  письменники, перекладачі, поети, редактори, видавці, есеїсти, літературознавці, бібліотекарі та промоутери книжкової справи.

Вшановуючи пам’ять полеглих патріотів-літераторів, ми, бібліотекарі бібліотеки-філії №3 Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, 24 лютого провели героїчний спомин “Нескорена Україна”

Ми згадували воїнів, поетів, письменників, що загинули захищаючи Україну на полі бою, знайомили наших читачів з їхнім творчим доробком, розповідали про їхні військові подвиги та мирне життя. 

Рівнянин Максим “Далі” Кривцов – звитяжний воїн і талановитий поет, який загинув разом зі своїм котом 7 січня 2024 року, 33-річний тернополянин Михайло “Небо” Микусь – автор збірки поезій “Всесвіт тисячі мрій”, військовий 5 окремої штурмової бригади. 

Вшановуємо пам’ять полеглих ми зазвичай у спеціальних для того місцях, вони так і звуться – місця пам’яті. Музеї, меморіали, поховання. “Місцями пам’яті” загиблих літераторів є їхні книжки та поезії та проза яким ми можемо вклонитися і понести далі знання про цих авторів. 

Ми знайомилися з тими письменниками, які пишуть про цю війну, зокрема, Артур Дронь – письменник і ветеран, що написав збірку «Гемінґвей нічого не знає». У 23 роки Артур має три роки служби в піхоті, пережив втрату побратимів і важкі поранення. Попри це письмо стало його справою життя і способом осмислення досвіду. Книга складається з коротких прямих новел про фронтовий досвід автора, де повторюються мотиви втрат, віри, дружби й виживання. Оповіді ведуть від імені очевидця і не дають простих відповідей, читач отримує фрагменти життя під обстрілами, згадки про реальні населені пункти, роздуми про ціну служби й про те, як почуття тримають людей разом.

Олександр Михед почав писати цю книжку у перший день широкомасштабного вторгнення на восьмому році російсько-­української війни. 

Олександр Михед “Позивний для Йова. Хроніка вторгнення”. Письменник зібрав й виклав думки багатьох українців протягом першого року вторгнення. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку пам’ять матиме наступне покоління? Врешті – ​хто кожен із нас у цій війні? Війна породила феномен нової української літератури, яка осмислює, рефлексує та реалістично змальовує жорстку воєнну реальність.

Дякуємо неймовірним Збройним Силам України за можливість жити, читати книжки, працювати, говорити про важливе та ділитися думками. Слава Україні! Слава ЗСУ! Та вічна слава тим, хто віддав своє життя за нашу країну.