У понеділок, 24 березня 2025 р., о 16.00 год в приміщенні читального залу ЦБ Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбувся вечір духовної пісні «Святе Благовіщення нині дитячий звеличує спів”, організований Центром культури і мистецтв Івано-Франківської міської територіальної громади (вул. Шевченка, 1) у співпраці з читальним залом ЦБ (вул. Пилипа Орлика, 5). Цього березневого дня бібліотека наповнилася чарівними дитячими голосами вихованців музичної студії, керівницею якої є Ксенія Пранничук. Уже з перших нот Аліна Бабінчук, Лілія Гочинська, Аліна Кицмей, Віталіна Хацевич, Юлія Горчак, Софія Дем’яник зачарували присутніх своїм співом, подарувавши красу і силу української пісні. Кожна пісенна композиція була сповнена душевного тепла, ніжності й любові. Вдалим доповненням до пісенної програми були повчальні біблійні історії. До заходу бібліотекарі читального залу підготували однойменну тематичну книжкову виставку. Вечір духовної пісні завершився гучними оплесками і вдячністю присутніх за пережиті хвилини естетичної насолоди. Це було незабутнє свято музики, яке подарували присутнім юні таланти. Інформацію підготувала бібліотекар читального залу Валентина Часник.

25 березня – 115 років від дня народження Марка Боєслава (Михайла Дяченка) (1910-1952), українського поета, журналіста, активного учасника національно-визвольних змагань ОУН – УПА. У туманному ранку, коли ще не було видно обріїв, а земля тільки прокидалася після нічного сну, Марко Боїслав стояв на березі річки. Він часто приходив сюди, щоб відчути спокій, коли душа була переповнена болем і запитаннями, на які не було відповідей. Природа мовчки спостерігала за його боротьбою, немов стара, мудра жінка, що бачила все, але не прагнула втручатися. З серцем, що билося в такт його крокам, він згадував ті дні, коли боротьба за волю була його єдиним шляхом, коли кожен крок був на межі між життям і смертю. Його вірші, сповнені патріотизму, закликів до мужності і самопожертви, були не лише словами, але й вираженням його найглибших переживань. Кожен рядок, кожне слово мовляло про боротьбу не тільки за свободу, а й за вірність своїм переконанням. Сьогодні ж йому було важко зрозуміти, як багато пройдено, скільки часу і крові витрачено на те, щоб Україна залишалася вільною. Все, чого він прагнув, – це була віра в те, що в серцях людей живе пам’ять про тих, хто поклав свої життя заради цієї землі. «За волю», — думав він, згадуючи свій збірник поезій, який став маніфестом для багатьох поколінь. Вітер почав гойдати дерева, і Марко відчув, як знову в ньому прокидається сила, готова до боротьби. Це була не лише сила фізична, але й сила духу, що вела його вперед, навіть коли здавалось, що світ занурюється в темряву. Він знав, що шлях, яким він йшов, не був легким, але віра в народ, у справедливість була незламною. І хоча його ім’я залишилося маловідомим, а його поезії видавалися в нелегких умовах, Марко Боїслав знав, що в кожному вірші, у кожному рядку, який він писав, живе дух народу. І цей дух не загине. Він буде жити в серцях людей, поки не прийде той день, коли Україна буде вільною, такою, якою її бачили ті, хто віддав своє життя за неї. Вогонь його серця не згасав, навіть коли здавалось, що навколо все обвиває сірий морок. Адже справжні герої не вмирають. Вони залишаються в пам’яті поколінь, і їх слова продовжують звучати, як заклик до боротьби за правду та справедливість.

Благовіщення. Цей день, мов тонкий сніг, що тихо падає на землю, був огорнений світлом, що виходило з серця самого Неба. Вершини дерев, що стояли мовчазно в очікуванні, і далекі хмари, що мріяли в безкрайності, наче тривожні дихання ночі, зустрічали те чудо, яке мало змінити все. Марія, дівчина з глибокими очима, які відображали безкрайній світ, стояла у своїй тіні, спокійна, мов трава, що не боїться вітру. Вона була в тиші, яка передувала великому дійству. Коли голос Ангела пролунав, це був не просто звук, а потік світла і віри, що пронизував саму її душу. «Радуйся, Благодатна», — сказав Ангел, його голос був лагідний, але в ньому звучала сила, яку не можна було осягнути розумом. «Не бійтеся», — продовжив він, і ніби все навколо завмерло, — «бо ти знайшла благодать у Бога. І ось, ти зачнеш, і народиш Сина, і наречеш Його Ісусом». Марія стояла, ніби застигла у часі, не здатна вимовити ані слова. Все навколо нею було ясним і темним водночас, ніби вона потрапила в новий вимір. В серці її з’явилася тиха радість, і з тим же відчуттям прийшло розуміння: це не просто подія, це відкриття великої таємниці, що наповнює світ. Ангел, наче зрозумівши її тишу, додав: «Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього осінить тебе». І в його словах, що пронизували все єство, була неймовірна віра в те, що від цього моменту сам Всесвіт почне змінюватися. Марія, зітхаючи, промовила: «Ось я, рабиня Господня. Нехай буде мені за твоїм словом». І ця відповідь, проста та чиста, наче першоквітка весни, стала початком великого дива, яке мало народити на світ Ласкаве Сонце. В той час, коли Ангел зник, і світ знову наповнився звуками та ритмами життя, в душі Марії залишалась тиха світлість, як промінь ранкового сонця. І вона вже не була самотньою — Всевишній був поруч, і ця зустріч змінила не тільки її, але й весь світ, що розцвітав від цієї благословенної миті.