Зрізи життя і діяльності «Ярослава Стецько – жінка, яка творила незалежну Україну

Ярослава Стецько – видатна українська політична діячка, борчиня за незалежність України, учасниця національно-визвольного руху, дружина Ярослава Стецька (одного з лідерів ОУН), багаторічна голова Антибільшовицького блоку народів і співзасновниця політичної партії Конгрес українських націоналістів. Була жінкою сильної волі, великої віри та глибокого розуміння української ідеї.
14 травня 2025 р. о 12.00 год в читальному залі ЦБ (вул. Пилипа Орлика, 5) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради на запрошення Богдани Ботюк, завідувачки відділу денного перебування Івано-Франківського територіального центру соціального обслуговування, у форматі волонтерської діяльності провели захід – зрізи життя і діяльності «Ярослава Стецько – жінка, яка творила незалежну Україну».
На захід було запрошено наукового співробітника Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. С. Бандери,  Ярослава Коретчука, який розповів присутнім про життєвий шлях Ярослави Стецько. Було підкреслено її стійкість, мужність, віру в українську ідею та активну участь у відновленні незалежності держави у 1990-х роках.
Бібліотекарі підготували відео з архівними кадрами та документальними фрагментами «Ярослава Стецько: я вірю в українську націю».
Відповідальна за підготовку і проведення заходу бібліотекар читального залу ЦБ Андріана Кузишин.

Детальніше

Виставка – захоплення “Моя вишивана сорочка, неначе долі оберіг”

Мистецтво орнаменту бере початок з прадавніх часів, коли люди, ще з кам’яної доби “висловлюють” своє “Я”  через малюнки, орнаменти. Найкращі зразки народного орнаменту втілює в собі художня вишивка.

14.05. 2025 року працівники бібліотеки – філії № 1 по роботі з дітьми Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради презентували виставку – захоплення “Моя вишивана сорочка, неначе долі оберіг”. На захід завітали учні ліцею № 4 3 – А класу (класний керівник Місюрак Наталія Іванівна ).

Бібліотекар розповіла дітям історію створення вишивки, про найдавніші мотиви вишивки – спіралі трипільської культури. Мистецтво вишивки єднає кожного зі своїм рідним краєм і народом. Розповідь бібліотекаря про вишивку сягнула сивої давнини, адже за часів Ярослава Мудрого, його сестра Анна започаткувала перші вишивальні школи. Також діти із захопленням слухали розповідь про майстриню художньої вишивки двадцятого століття – Ксенію Колотило. Бібліотекар продемонструвала її роботи і розповіла дітям про нагороди, які отримала вишивальниця за свої шедеври. 

Учасники заходу переглядали відеоролики по даній темі, слухали пісні і мовою імпровізованого танцю передавали своє захоплення чудовому мистецтву – вишивці.

На завершення заходу бібліотекар презентувала тематичну викладку “Вишиванко, моя вишиванко”.

Відповідальна за проведення : Волошин Н. В.

Детальніше

Бібліотечне культкафе «Під палітуркою»

   Постійна рубрика Івано-Франківської МЦБС розповість вам про постатей, які в різні роки творили українську культуру, – самобутніх філософів, геніїв слова, законодавців музичної моди, золотих імен українського живопису, режисерів-новаторів, громадських діячів, благодійників.

Ці короткі віртуальні рандеву триватимуть приблизно…філіжанку кави)

Історія української культури – драматична і часто трагічна, як і долі відчайдухів, які попри заборони і переслідування, у часи тотальної заборони всього українського, зуміли підняти національну культуру на високий рівень і навіть здійснити вплив на культуру світову.
14 травня 1920 року у селі Романівка нині Теребовлянського району Тернопільської області в селянській родині народилася народилася Слава Стецько (Ганна-Євгенія Музика) – одна з провідних діячок ОУН(б) та Антибільшовицького блоку народів. Навчалася в рідному селі, згодом – у Теребовлі, де з відзнакою закінчила гімназію і гуманітарний ліцей. Належала до Марійської і спортової дружини, співала в хорі. Організувала гурток з вивчення історії України: збиралися по домівках, в лісі, потім прочитане розповідали молодшим. У 18 років, за прикладом старшого брата, якого закатували поляки, вступила до ОУН. Вивчала будівництво мостів і доріг у Львівській політехніці, паралельно була членом обласного Проводу юнацької мережі ОУН, займалася поширенням листівок та іншої пропагандистської літератури. У 1943-му році була арештована німцями у Львові, вісім місяців провела у тюрмі на Лонцького. Після звільнення (батьки і товариші по боротьбі задіяли усі свої зв’язки) була відправлена проводом ОУН до Відня.
В еміграції тісно співпрацює з Проводом ОУН(б). Отримує європейську освіту на правничому факультеті Мюнхенського університету (магістр політичних наук, зі знанням англійської, німецької, французької, польської, іспанської, італійської, словацької, білоруської, хорватської мов). У 1945 бере участь у нелегальному перевезенні тяжко пораненого діяча ОУН, соратника Степана Бандери Ярослава Стецька з Чехії до Мюнхену. Через рік бере з ним шлюб та змінює ім’я на Славу Стецько. Стає активною учасницею очолюваного ним Антибільшовицького блоку народів, а після його смерті сама керує організацію.

Детальніше

105 років від Дня народження Слави Стецько

14 травня 2025 року, в день, коли їй виповнилося б 105 років, Слава Стецько мовчки дивилася на нас із фотографії, що жовтіла від часу. Її обличчя — строге, але водночас теплі очі, що ніби запитували: «А ви що зробили для України?» Вона народилася 14 травня 1920 року в Романівці на Тернопільщині, в родині, де любов до України була не просто словами, а життям. З 1938 року стала членкинею Організації українських націоналістів (ОУН), а під час Другої світової війни служила медсестрою та санітаркою в Українській повстанській армії (УПА). У 1943 році була заарештована німцями у Львові, а після звільнення залишилася в еміграції в Німеччині. У 1946 році Слава стала членкинею Центрального комітету Антибільшовицького блоку народів (АБН), а після смерті чоловіка, Ярослава Стецька, у 1986 році очолила цю організацію. Вона також була головою Конгресу українських націоналістів (КУН) з 1992 року до кінця свого життя. У 1991 році повернулася в Україну і була обрана депутаткою Верховної Ради України, де служила на закордонному комітеті. Її життя стало прикладом відданості ідеї незалежної України та незламної боротьби за її свободу. Слава Стецько була не лише політичною лідеркою, а й символом незламного духу українського народу. Її діяльність включала організацію жіночої мережі та юнацтва ОУН, а також співпрацю з Червоним Хрестом УПА. Її внесок у національно-визвольний рух та боротьбу за незалежність України залишив глибокий слід в історії. Слава Стецько була не лише політичною лідеркою, а й символом незламного духу українського народу. Слава Стецько була похована на Байковому кладовищі в Києві. Її спадщина продовжує надихати нові покоління українців на боротьбу за свободу та незалежність. Її життя є прикладом відданості, мужності та патріотизму, що залишаються актуальними і сьогодні. Слава Стецько — це не лише ім’я в історії, а й символ незламного духу українського народу, який продовжує надихати на боротьбу за свободу та незалежність.

Детальніше

154-річчя від Дня народження Василя Стефаника.

14 травня 1871 року, у тиші травневого ранку в селі Русові, народився Василь Стефаник — письменник, який, мов каменяр слова, витесував із мовчання новели, здатні зрушити серце навіть найтвердіших. Його слово — скупе, як скеля, але в ньому — глибини людського болю, драматизм еміграції, тиха велич українського села. “І все, що я писав, мене боліло” – ВАСИЛЬ СТЕФАНИК. Та за цією суворою, майже кам’яною прозою — жив чоловік із тонкою душею, здатний на велике й глибоке кохання. Його любов :”Євгенія Бачинська – частка його серця!” Євгенія Бачинська, дівчина із покутського роду. Любов’ю її життя: так, був саме він – Василь Стефаник. Візит Василя Стефаника до друга Левка Бачинського, брата Євгенії став поштовхом, незміримою любов’ю, злиттям двох сердець. Дівчина в образі письменника Василя Семеновича Стефаника побачила красу, молодість і відчула щось рідне, близьке, відчула тягу і любов. Про нього говорили різне, казали, що навіть на його роду лежить прокляття. Письменник і дівчина зблизились, здружились. А на відстані у думках він звертався до Євгенії. «Моя дорога Генцю, моя чічко, якбис знала як я Тебе люблю! Ми незадовго підемо під вінець, моя королево, бо нема мені життя без Тебе.» Ніхто не знав, ні брат, ні тато ,ні мама, що вона думала про нього : «ізгадай мене мій миленький два рази на днину»,- говорила вона, деколи пручалась своїм думкам, але вони сильніші, вони знесилювали душу , пили її кров немов кровопивці, і вона бідна не знала, що її робити. Одна сторона Василя світла, а інша заманює дівчину і тішить своє самолюбство, що його люблять. Таким чином він заповнив порожнечу в своїй душі і запевнив себе , що існує людина, якій потрібен, яка зігріє любов’ю… Кохання Євгенії до Василя Стефаника доводимо її до безуму. Вона встає і засипає з його іменем на вустах.
Любиш
Люблю
Ненавидиш
Так
Хочеш щось змінити?
-Пізно.
Іде Євгенія до ворожки.
Слава Ісусу Докіє.
(Бабця глянула)
А чи любит?
Любит,
Любит,
А приїде?
Приїде,
Приїде.
Коли Євгенія зачиняє в бабці двері, стара довго молиться перед образами, щоб відвернути лихо. Євгенія для Василя Стефаника була частинкою серця. Він також її любив і в листах до брата писав:
« Я не рішучий, тому що люблю,
Я не чесний, тому що люблю,
Я не приїхав, тому що люблю
все здавалося її, що вона його цілує, хотіла зацілувати, запестити, мій Василечку, моя чічко, дорога і далека, і в думках цілує його… і лягає в мріях до нього на широке шлюбне ложе, устелене червоними, як кров трояндами… Сумуючи, закривалась в підвалі, де важко захворіла, Так і померла біла лебедиця. У старості Василь Семенович Стефаник напише – «Євгенія Бачинська – моя біла любов», а потім виправить моя перша любов.
Станіслав Вишенський:
«Перснями із пальців старечих,
Кільцюватиму райських пташок,
Молодого вогню безконечник,
На могилу удару зійшов”.
У тексті використано уривки із книги Степана Процюка: “Троянда ритуального болю. Роман про Василя Стефаника”
Детальніше
WP2Social Auto Publish Powered By : XYZScripts.com
Top