Іван Якович Франко  –  видатний український письменник, поет, прозаїк, драматург, перекладач, науковець і громадський діяч.

Він – це одна з наймасштабніших постатей української культури, чия творча спадщина налічує понад 6 тисяч творів.

3 березня 2026 р. о 14:00 в читальному залі ЦБ (вул. П. Орлика, 5) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради працівники читального залу ЦБ провели творча зустріч з поетом Миколою Семенюком «Лолин – столиця кохання». Захід об’єднав шанувальників сучасної української поезії, краєзнавців та постійних читачів книгозбірні. Під час зустрічі автор поділився історією створення своїх віршів, розповів про натхнення, яке черпає з рідного краю, його природи, історії та людських доль. Особливе місце у творчості поета посідає село Лолин — простір пам’яті, любові й духовної сили, що стало символічним образом у його поезіях про Івана Франка.

Франко і Лолин… Упродовж усього життя великий письменник жив радощами і болями цього села. Воно ввижалося йому, коли мандрував галицькими дорогами, коли згадував роки своєї молодості. Ми звикли сприймати Івана Франка насамперед як борця, Каменяра, Мойсея, і трагедія закоханого серця поета, яка відкрилась нам у збірці „Зів’яле листя”,  для декого виявилась несподіванкою. Нещасливе кохання видобуло з душі Франка трагічні вірші цієї збірки. Тричі він кохав, і не знаходив відповіді й розуміння. Та повернімося до першого кохання Івана Франка, котре він знайшов у Лолині. Тут запалений у студентські роки вогонь кохання між донькою місцевого пароха Ольгою Рошкевич та Іваном Франком залишив глибокий слід у серці обох. У виконанні автора прозвучали ліричні та філософські вірші, сповнені щирості, теплоти й глибоких почуттів. Слухачі мали можливість не лише почути поетичне слово, а й поставити запитання, поділитися власними враженнями, поспілкуватися з митцем у невимушеній атмосфері.

Творча зустріч стала ще однією яскравою сторінкою культурного життя бібліотеки, подарувала присутнім щирі емоції та вкотре переконала в тому, що поезія живе там, де є любов. Любов до слова, до рідного краю, до людини.

     Цьогоріч Україна відзначає 170-річчя від дня народження Каменяра (27 серпня 1856 року) та 110-ті роковини з дня його смерті, тому 2026 рік офіційно проголошено Роком Івана Франка в Івано-Франківській області.
3 березня 2026 р. о 13:00 в читальному залі ЦБ (вул. П. Орлика, 5) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради працівники читального залу ЦБ провели захід: голосні читання «Рік з Франком у бібліотеках міста». Зустріч в бібліотеці об’єднала поціновувачів українського слова різного віку: студентів, учителів, постійних читачів бібліотеки. Подія стала справжнім святом українського слова і об’єднала гостей книгозбірні та поціновувачів класичної літератури.

Метою заходу було популяризувати творчу спадщину великого поета, привернути увагу до глибини та багатогранності його поезії, а також створити простір для живого звучання художнього слова. Присутні мали змогу не лише послухати поезії Каменяра, а й долучитися до їхнього прочитання. Лунали вірші «Чого являєшся мені у сні?», «Гімн», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», уривки з громадянської та інтимної лірики. Кожен учасник намагався передати власне відчуття ритму, інтонації та глибини слова Івана Франка.

Перед читаннями бібліотекар ознайомила присутніх із ключовими етапами життя і творчості Івана Франка, акцентувала увагу на історичних обставинах створення окремих поезій та їхній актуальності сьогодні. Було підкреслено, що Франко не лише поет, а й мислитель, громадський діяч, перекладач, чия спадщина залишається невичерпним джерелом духовної сили.

В читаннях взяли участь: Дарія Ільків, Оксана Місюк, Василь Загороднюк, Анна Паркулаб, Мирослава Доміна, Володимир Дяченко, Любов Циганок, Роксоляна Дебенко. У залі панувала зосередженість, а після кожного виступу звучали оплески та обговорення. Учасники ділилися власними враженнями, розмірковували над символікою образів, над силою слова, яке й сьогодні підтримує, надихає й спонукає до роздумів.

Особливу атмосферу створили щирість виконання та живі емоції. Декламування поезій супроводжувалося короткими розповідями бібліотекаря про історію написання творів, їхню символіку та значення у творчій спадщині письменника. Відвідувачі відзначили актуальність поезій Франка, їхню внутрішню силу, громадянський пафос і тонку лірику, що й сьогодні знаходить відгук у серцях читачів.

До заходу було оформлено тематичну книжкову виставку «Рік Франка в Івано-Франківську: читати сьогодні» з творами письменника та літературознавчими матеріалами про його життя і діяльність.

Захід став не лише вшануванням пам’яті великого українського письменника, а й нагодою для живого спілкування, обміну думками та відкриття нових граней творчості Іван Франко.

«Голосні читання» вкотре довели: слово Франка живе, глибоке й
напрочуд сучасне.

Є люди, які чують світ глибше. Вони вловлюють тремтіння душі в тиші, розпізнають біль у мовчанні й радість у короткому слові. Саме вони стають письменниками — тими, хто перетворює думку на живий рядок, а почуття — на безсмертний текст. Письменник — це не лише фах і не лише талант. Це стан душі. Це постійний діалог із часом, з людьми, з власним сумлінням. Він уважно вдивляється в життя: у зморшки на обличчі старенької, у дитячий сміх, у сльозу, що тихо скотилася по щоці. Усе стає словом, усе проситься на папір. Слово письменника має дивну силу. Воно може лікувати й ранити, надихати й будити, змінювати долі й зберігати пам’ять. Через слово народ зберігає себе, передає біль і надію, правду й віру. У важкі часи саме слово стає опорою, світлом серед темряви, голосом, що не дозволяє забути, хто ми є. Письменник часто самотній у своїх пошуках, але ніколи не сам — бо поруч із ним читач. Між ними виникає невидимий міст довіри, де рядок стає сповіддю, а книга — щирою розмовою сердець. 3 березня — День письменника — це нагода подякувати тим, хто бере на себе сміливість говорити правду, берегти мову, вплітати в слова душу народу. Це день тих, хто вірить у силу літери й несе відповідальність за кожне написане слово. Нехай слово завжди буде живим, чесним і світлим. Нехай воно служить людині, пам’яті й майбуттю. Бо там, де є слово, — там є життя.

 2 березня 2026 р. о 12:00 у Читальному залі на вул. Пилипа Орлика, 5 відбувся перегляд фільму «Подорож на Кон-Тікі» – пригодницької історичної драми, заснованої на реальних подіях. 4300 миль відкритого океану, штормові хвилі, акули, виснаження й повна ізоляція від світу. Але найбільше випробування – то не стихія…
«Подорож на Кон-Тікі» – норвезький пригодницький історичний фільм режисерів Йоакіма Рьоннінґа та Еспена Сандберга про небезпечну морську експедицію 1947 року. Він розповідає історію Тура Хейєрдала — норвезького дослідника, який вирішив довести, що Полінезія могла бути заселена людьми з Південної Америки, які переплили Тихий океан на примітивному плоту «Кон-Тікі».

Хейєрдал зібрав команду із п’яти чоловіків, побудував пліт із бальсового дерева й відправився з Перу до Полінезії, долаючи понад 4300 миль Тихого океану в суворих умовах: штормами, акулами, спрагою та безлюдністю навколо. Фільм показує не лише фізичну боротьбу з океаном, але й внутрішні конфлікти між героями і їхню непохитну віру у свою місію.
Стрічка вирізняється масштабною постановкою та майже документальною увагою до деталей. Океан у фільмі — це повноцінний герой. Камера постійно працює з водною стихією: безкраї горизонти, штормові хвилі, сцени з акулами зняті так, що глядач буквально відчуває хитання плоту. Багато сцен створювалися у відкритому морі, що додає реалістичності. Візуально стрічка нагадує класичні пригодницькі фільми — без надмірної комп’ютерної графіки, з акцентом на природність.
Головну роль виконав Пол Сверре Валгейм Гаген. Його Тур не романтизований герой, а людина з одержимою ідеєю, яка ризикує не лише життям, а й родиною заради наукової правди. Персонажі команди виписані без пафосу: кожен має страхи, сумніви, але саме це робить історію живою. Фільм не перевантажений діалогами — багато емоцій передається через мовчання, погляди, довгі кадри океану. Це додає глибини й атмосферності. Стрічка була номінована на премію Оскар у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою» та привернула міжнародну увагу до історії реальної експедиції Тура Хейєрдала. «Кон-Тікі» — це спокійний, але напружений фільм без зайвої мелодрами. Він не намагається шокувати, а натомість поступово занурює у відчуття ізоляції, небезпеки й людської впертості. Після перегляду залишається не стільки адреналін, скільки повага до сили переконання і мужності.
Фільм взято на сайті https://kinoukr.com/