«В Казахстанськім  краю, за Уралом
Материнське серце молоде
Ніжність і любов переливало
У своє дитятко голосне.
Як війни затихли перегули
Гена став, мов молоде орля,
І його любов’ю пригорнула
Українська галицька земля.
Тут пізнав він історичну долю,
Лицарів, що билися за волю,
І книжки з’явились з-під пера…
Хай і далі творча думка спіє,
Шлях життєвий – ясним ранком мріє,
Серце б’ється людям для добра!»
(Ярослав Дорошенко)

Ці поетичні рядки автор присвятив своєму другові Геннадію Бурнашову, котрому 27 квітня виповнилося б 90 років. Український письменник-публіцист, краєзнавець, член НСПУ з 1996 р.

«1946 р. дідусь і бабуся привезли мене до Станіслава, де після Другої світової війни оселились мої батько і мачуха. Тут закінчив середню школу, історико-філологічний факультет у педагогічному інституті, одружився з дівчиною-галичанкою з репресованої української родини» – згадував Геннадій Бурнашов.

У роки Незалежності України розпочав громадську діяльність у товаристві «Меморіал». Є автором близько 50 книг, серед них «Полководець УПА», «Лицар великої ідеї», «Злочини більшовизму» та ін. Переможець Всеукраїнського конкурсу, присвяченого 100-річчя від дня народження Степана Бандери, Всеукраїнського конкурсу ім. Олекси Гірника, лавреат премії Івано-Франківської ОО НСК ім. І. Крип’якевича, премії ім. І. Вагилевича; літературних премій ім. І. Франка, ім. Марійки Підгірянки, ім. М. Яцківа, ім. Н. Поповича. Нагороджений орденом «За заслуги ІІІ-го ступеня. Після смерті на фасаді будинку по вул. Галицькій, 32», де мешкав Геннадій Бурнашов встановлено пам’ятну дошку.

27 квітня 2026 р. в приміщенні краєзнавчого відділу  МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради працівники ознайомили присутніх з інформаційним досьє «Дослідник ОУН-УПА». Бібліотекарі представили тематичну полицю , на яку виклали книги про життя ювіляра, а також його твори. Запрошений на захід письменник, педагог, краєзнавець, лавреат багатьох премій Василь Бабій поділився своїми спогадами про Геннадія Бурнашова. Користувачі із захопленням знайомились з його книгами.

 Сьогодні, 28 квітня, народилася відома українська письменниця, журналістка, мемуаристка Ірина Володимирівна Жиленко. 28 квітня 2026 р. о 12.00 годині в  читальному залі ЦБ (вул. Пилипа Орлика, 5) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради відбувся захід посвята ювіляру    “Я крізь життя пройшла мов промінь” (до 85-річчя від дня народження Ірини Жиленко). Захід був проведений у співпраці з Івано-Франківським територіальним центром соціального обслуговування.

На початку заходу вшанували хвилиною мовчання загиблих воїнів. Бібліотекар ІІ категорії Віра Полатайко ознайомила присутніх з  життєвим і творчим шляхом Ірини Жиленко. Народилася письменниця у м. Києві. Після закінчення вечірньої середньої школи працювала вихователькою дитсадка, паралельно вступивши на філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який заочно закінчила в 1964 році. Письменницький доробок Ірини Жиленко охоплює низку творів для дітей: “Двічі по два дорівнює кульбабці”, “Достигають колосочки”, “Вуличка мого дитинства”, “Казки буфетного гнома”. Загалом з-під пера Ірини Жиленко вийшло близько двадцяти книг.

У 1987 р. авторку нагородили літературною премією імені Володимира Сосюри, а в 1996 р. вона отримала найпрестижнішу в Україні творчу відзнаку – Національну премію імені Тараса Шевченка.

У своїй творчості письменниця переважно змальовувала красу й домашній затишок: сад, шлюбне життя та сім’ю, природу, інтер’єр. Втім, поміж цим гедонізмом та ідилією іноді простежуються похмурі відтінки меланхолії та роздумів про смерть. Присутні мали змову ознайомитися з відео про поетичну творчість письменниці та спогади її сучасників.

 Захід організовано і за підтримки та присутності франківських волонтерів благодійної організації «Турбота про літніх в Україні».

  27 квітня 2026 р. о 12:00 у читальному залі на вул. Пилипа Орлика, 5 відбувся перегляд фільму «Буремний перевал» (2026). Перегляд цього фільму — це не про комфорт. Це досвід, який або захоплює, або відштовхує, але байдужим він не залишає.

Нова екранізація класичного роману Емілі Бронте смілива, місцями провокативна і дуже сучасна. Режисерка подає знайому історію не як стриману драму, а як бурю емоцій, пристрасті та внутрішніх конфліктів, де любов і руйнування йдуть поруч.  Візуально фільм вражає: похмурі пейзажі, готична атмосфера, світло і тіні — усе працює на відчуття напруги. Багато глядачів відзначають саме сильну стилістику й емоційну наповненість кадру, але водночас це не класичний «Буремний перевал». Стрічка дуже вільно трактує оригінал, через що викликає суперечливі реакції: хтось називає її «абсолютною досконалістю», а хтось надто поверхневою і спрощеною. Тут менше глибокої психології роману і більше пристрасті, тілесності та сучасного погляду на стосунки. Іноді це виглядає як стиль понад зміст, де краса кадру затьмарює драму персонажів.

Це фільм не про кохання, це фільм про залежність, біль і неможливість відпустити.  Бо «Буремний перевал» — це завжди про одне: почуття, які сильніші за людей.

Фільм взято на сайті https://kinoukr.com/

26 квітня 1986 року – День Чорнобильської трагедії — день, який назавжди залишив слід не лише в історії України, а й усього світу.

 40 років тому, в цей день мирний атом став неконтрольованою силою.

26 квітня 2026 року о 15:00 на Абонементі ЦБ Івано-Франківської МЦБС відбулася година-реквієм   “Чорнобиль! Гіркий полин твоєї долі, Україно…”

Завідувачка відділом обслуговування ЦБ Івано-Франківської МЦБС Ольга Кирста  представила історичну довідку, якою ознайомила присутніх з хронологією подій ночі 26 квітня 1986 року, коли на четвертому енергоблоці сталися два вибухи.

Говорили про екологічні наслідки аварії, зокрема про вплив радіації на здоров’я людей та стан навколишнього середовища, створення Зони відчуження…

Ольга Михайлівна підкреслила, що Чорнобильська катастрофа — це не лише про вибух на Чорнобильська АЕС. Це про людей. Про долі. Про біль, який не має терміну давності. Про тисячі ліквідаторів, які першими стали на захист життя, часто — ціною власного.

Говорили про покинуті домівки, про місто Прип’ять, яке так і не почуло свого майбутнього.

Сьогодні Чорнобиль — це тиша. Тиша, яка говорить голосніше за будь-які слова.

Це нагадування про відповідальність. Про ціну помилок. Про силу людей, які вистояли.

З того фатального дня, що розділив людей на “до” і “після”, з дня вселенського атомної катастрофи минуло 40 років. Ця трагедія ” кричала” світові про наслідки, які може спричинити атом, що вийшов із-під контроля. Сьогодні  ми живемо у війні, яку допустило людство у ХХІ столітті, у війні, в якій агресор, погрожуючи ядерною зброєю, поводиться безкарно і зухвало.

Світ не чув і не чує того попередження, того уроку, який дав нам Чорнобиль!

Щемким доповненням  до заходу стала презентація бібліотекаркою  тематичної книжкової виставки “Чорнобиль: Біль і скорбота України”.

До представлення матеріалів виставки долучилися і присутні на заході студентки другого курсу факультету філології Карпатського Національного Університету ім Василя Стефаника Ольга Ковальчук, яка зачитала уривок із книжки Анатолія Андржеєвського “Чорнобильській пес Аксель” та Іванна  Іванюк, яка зачитала вірш із книжки Нестора Мартинця  та Михайла Уманця “Знищений Чорнобиль мені сниться”.

Вшанувуючи героїв ЧАЕС,  розповіли про перших пожежників та ліквідаторів, які ціною власного життя зупинили поширення радіації.

На знак пошани до загиблих захисників ЧАЕС захід завершили хвилиною мовчання.

Світла пам’ять усім, хто постраждав.

Безмежна вдячність тим, хто рятував світ. Пам’ятаємо. Не забуваємо. 

Дякуємо всім, хто долучився  до вшанування Дня пам’яті Чорнобиля в бібліотеці.