“…книга ж — це джерело освіти, знання і якщо збагачення, то збагачення культурного і душевного“

(М. Т. Рильський)

Книжка. Вона несе в собі інформацію. Чогось вчить. Чимось дивує. До чогось спонукає. Вона завжди цінна. І навіть, сьогодні, в еру технологій і комп’ютерних можливостей книга залишається основним джерелом нашого духовного збагачення. 

І от, гарним подарунком для бібліотеки-філії №11 (с. Угорники) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради, стала нова література від Українського інституту книги. Цікаві, яскраві та захоплюючі книги уже чекають своїх читачів в бібліотеці. 

Отож чекаємо закінчення карантину щоби знову поринути у світ читання. 

Ми пізнаємо цінність води лише коли колодязь пересихає.
Бенджамін Франклін

Вода. Вода – це життя. Що може бути більш ціннішим як не вода? Що дає життя усьому живому як не вода?
І сьогодні ми з вами дуже коротенько торкнемося цієї теми. 

Про цінність води ми можемо зрозуміти гортаючи сторінки історії. Ще стародавні єгиптяни поклонялися своїй ріці – Нілу, як певному божеству. Адже, її води розливаючись, наносили родючий шар на суху і не придатну землю. Саме завдяки цьому поперед пустелі була змійка родючої землі, котра стала колискою для цивілізацій Близького Сходу. Не менш шанобливо ставилися до води і в інших стародавніх культурах. Вавилонці, Шумери, Аккадці, Перси, Греки – всі вони ототожнювали воду з живою силою. Наші предки теж відносилися до цієї речовини з глибокою шаною. Є навіть цікавий вислів: «жива вода». А скільки різних пересторог і ритуалів є пов’язаних з водою. Зараз вивченням води займається ціла наука, котра дає нам різні знання про воду і її властивості, хімічний склад тощо. 

Людство розвивається, будує своє майбутнє, і разом із тим змінюється все навколо. Порушуючи рівновагу в природі, людина створює загрозу сама собі. Шкідливі викиди бувають не лише в атмосферу. На превеликий жаль, світовий океан є засмічений різного роду відходами. А це тягне за собою цілий ланцюг невідворотної гибелі багатьох видів морських жителів! Саме тому, у 1993 році Генеральною Асамблеєю було запроваджено Всесвітній (міжнародний) день водних ресурсів. Його метою є вкотре нагадати кожному важливість збереження водних ресурсів. А метою проведення заходів у цей день є привернення уваги до проблем якості питної води, необхідності охорони водних ресурсів та їх раціонального використання.

13 березня святкує свій день народження українська письменниця, поетеса, новелістка, кінодраматург, член Національної спілки письменників України та Національної спілки кінематографістів України – Марія Вайно.
Народилася Марія Едуардівна у 1956 році в селі Букачівці Рогатинського району. Дитинство провела у місті Калуші. З 4-го класу почала друкуватися. Закінчила Чернівецький університет, філологічний факультет. Отримала фах філолога, за спеціальністю: українська мова та література. Працювала вчителем, старшим викладачем Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу на кафедрі документознавства та інформаційної діяльності; співпрацювала з видавництвами як літературний редактор. Працювала редактором на Першому Національному телеканалі. Марія Вайно є автором 10-и художніх книжок: поезія, проза, кіносценарії. Автор книг «Терпкість» (поезія, 1992), «Паводок» (новели, 1992), «Нитка Аріадни» (поезія і новели), «Чоловік у кредит, або Четвертий варіант» (кіносценарій, 2000), «Теплий двір, або Рапсодія струнного квартету» (роман у новелах) (2001), «Свекрушина» (кіносценарій, 2001), «Жінка з келихом дощу» (вибране, 2006), «Згорток на лавці» (поезія, 2006), а також лауреатом Всеукраїнського конкурсу „Коронація слова” 2000 року в жанрі кіносценарію за кіноповість Чоловік у кредит, або Четвертий варіант” та 2001 року в жанрі роману за роман у новелах „Теплий двір, або Рапсодія струнного квартету”. Окрім того вона лауреат міської премії ім. І. Франка 2002 року в галузі літератури за роман у новелах „Теплий двір, або Рапсодія струнного квартету” та кіносценарії „Свекрушина”.

Сьогоднішнього дня у бібліотеці-філії №11 (с.Угорники) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради було представлено караван історій “На шлях я вийшла ранньою росою” до 150 річниці від дня народження Лесі Українки.

25 лютого 1871 року народилася українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда», геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка – Лариса Петрівна Косач-Квітка(Леся Українка). Та якою насправді була ця відома жінка? Що ми про неї знаємо?

Попри різні догадки, легенди, перекази і розповіді постараємося дуже стисло змалювати образ життя відомої поетеси. А також, сьогодні, з нагоди 150-річчя з дня ї народження коротко згадаємо про цю не пересічну особистість нашої культури.

Отже, глибинні знання про народ закладено передусім у його мові, зв’язній ланці поколінь, тій скарбниці, в яку народ складає «своє давнє життя, свої сподівання, розум, досвід, почування».
Панас Мирний

Мова народу, вона у кожного своя. Найкраща, мила, рідна, зрозуміла, природна. Та, якою людина розмовляє від самого свого початку. Мова – це не лише засіб комунікації і передачі інформації. Це щось більше. Це річ, котра об’єднує між собою людей. Будує. Творить. Саме мова народжує культуру, породжує націю, створює державу. Мова, культура, мораль – ось три складові для суспільства. Але спочатку стоїть мова. А вже вивчаючи мову – ми вивчаємо культуру тієї чи іншої нації. Так, саме мова є найголовнішим виразником народу. Вона об’єднує довкола себе. Вона будує і розвиває. Варто пригадати лише легенду про спорудження Вавилонської вежі. Саме завдяки мові люди змогли дістатися небачених висот і творити небачену міць. Мова стала першоджерелом, основою відносин. В іншому випадку, коли апостоли почали проповідувати у Єрусалимі після дня П’ятидесятниці, кожен з присутніх розумів у їхніх словах свою мову. 

Ще одним прикладом про важливість мови є праця Кирила і Методія. Адже завдяки цим двом особистостям ми (на відміну від багатьох народів, котрі довгі століття мучилися латинкою чи грецькою) мали готовий алфавіт і могли письмово спілкуватися своєю мовою. Мова є основою міжособистісних відносин, є мостом комунікації між різними людськими особами. А що є найприємніше десь далеко від дому, як не почути рідну мову. Власне рідну, ту, котру знаєш з дитинства. Саме тому, вчити, знати і берегти рідну мову – це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів. Але разом із тим при цьому не забувати ставитися з повагою до усіх інших мов.

До дня вшанування рідної мови у бібліотеці-філії №11 (с. Угорники, вул. Просвіти, 4) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради була розгорнута експрес-виставка “У слові рідному велика сила”.