Сьогоднішнього дня у бібліотеці-філії №11 (с.Угорники) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради було представлено караван історій “На шлях я вийшла ранньою росою” до 150 річниці від дня народження Лесі Українки.

25 лютого 1871 року народилася українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда», геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка – Лариса Петрівна Косач-Квітка(Леся Українка). Та якою насправді була ця відома жінка? Що ми про неї знаємо?

Попри різні догадки, легенди, перекази і розповіді постараємося дуже стисло змалювати образ життя відомої поетеси. А також, сьогодні, з нагоди 150-річчя з дня ї народження коротко згадаємо про цю не пересічну особистість нашої культури.

Отже, глибинні знання про народ закладено передусім у його мові, зв’язній ланці поколінь, тій скарбниці, в яку народ складає «своє давнє життя, свої сподівання, розум, досвід, почування».
Панас Мирний

Мова народу, вона у кожного своя. Найкраща, мила, рідна, зрозуміла, природна. Та, якою людина розмовляє від самого свого початку. Мова – це не лише засіб комунікації і передачі інформації. Це щось більше. Це річ, котра об’єднує між собою людей. Будує. Творить. Саме мова народжує культуру, породжує націю, створює державу. Мова, культура, мораль – ось три складові для суспільства. Але спочатку стоїть мова. А вже вивчаючи мову – ми вивчаємо культуру тієї чи іншої нації. Так, саме мова є найголовнішим виразником народу. Вона об’єднує довкола себе. Вона будує і розвиває. Варто пригадати лише легенду про спорудження Вавилонської вежі. Саме завдяки мові люди змогли дістатися небачених висот і творити небачену міць. Мова стала першоджерелом, основою відносин. В іншому випадку, коли апостоли почали проповідувати у Єрусалимі після дня П’ятидесятниці, кожен з присутніх розумів у їхніх словах свою мову. 

Ще одним прикладом про важливість мови є праця Кирила і Методія. Адже завдяки цим двом особистостям ми (на відміну від багатьох народів, котрі довгі століття мучилися латинкою чи грецькою) мали готовий алфавіт і могли письмово спілкуватися своєю мовою. Мова є основою міжособистісних відносин, є мостом комунікації між різними людськими особами. А що є найприємніше десь далеко від дому, як не почути рідну мову. Власне рідну, ту, котру знаєш з дитинства. Саме тому, вчити, знати і берегти рідну мову – це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів. Але разом із тим при цьому не забувати ставитися з повагою до усіх інших мов.

До дня вшанування рідної мови у бібліотеці-філії №11 (с. Угорники, вул. Просвіти, 4) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради була розгорнута експрес-виставка “У слові рідному велика сила”.

Нині відпускаєш раба Твого, Владико за словом Твоїм, з миром,
бо бачили очі мої спасіння Твоє,
яке Ти приготував перед лицем усіх народів,
світло на просвітлення язичників і славу народу Твого, Ізраїля
Лк. 2:29-32

15 лютого християни святкують Стрітення Господнє, свято котре завершує весь цикл різдвяних свят. Згідно Євангелії, у цей день, дитину Ісуса принесли до Єрусалимського храму для обрізання, згідно звичаю. І от у цей момент їх зустрів старець Симеон, котрий був священнослужителем і переписувачем при храмі. Згідно передань, він був одним із сімдесяти переписувачів Біблії, септуагінти. І от працюючи над уривком із книги Ісаї, він натрапив на такі слова: «ось діва зачне і породить сина…». Тож, вбачаючи в цьому помилку, Симеон вирішив її виправити. Але явився йому ангел і повідомив, що за його сумнів він не помре але буде жити доки не побачить як здійсниться це пророцтво. Тому, натхненний Божим Духом він жив до глибокої старості і коли зустрів дитину Ісуса і переконався у правдивості слів, зараз же спочив у Бозі, сказавши перед тим знамениті прощальні слова, які до сьогодні використовуються на кожному вечірньому богослужінні і котрі так і називаються – «Пісня Симеона» або «Нині відпускаєш». А подія є ще одним нагадуванням кожному із нас як важливо бути вірним Його слову і не вишукувати там власних якихось ідей чи бачень для маніпуляцій.
Як окреме свято воно постало приблизно у VI ст. за правління Юстиніана. В подальшому, разом із прийняттям християнства прийшло і на наші землі. Власне, уже від цього дня люди перестають вітатися різдвяним привітом, співати різдвяних пісень і знімають прикраси, котрі нагадували про торжество Різдва. 

І от у переддень цього великого Господнього празника у бібліотеці-філії №11 (с. Угорники, вул. Просвіти, 4) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради була підготовлена година духовності “Стрітення Господнє величаймо!”. Тож нехай, у цей складний час, кожен із нас зможе зустрітися з Богом живим, почути Його у собі і жити як справжня Його дитина.

Дівчина мрії Івана Франка з’явилася на світ 11 лютого 1857 року в с. Угорники Станіславського повіту у священичій сім’ї. Це була перша жінка в житті Івана Франка. Донька священика Ольга Рошкевич (у заміжжі – Озаркевич) була першим коханням поета — «несміла, як лілея біла, з зітхання й мрій уткана». Іван, тоді ще студент університету, зустрів її, прийшовши в гості до свого друга. Між ними спалахнуло кохання. Та два арешти Франка за участь у гуртку демократичної молоді поставили хрест на його намірах одружитися з Ольгою.

Вона отримала ґрунтовну домашню освіту. Жінка була здібна до науки, вивчала німецьку і французьку мови та гру на фортепіано. Пізніше перекладала твори Еміля Золі з французької мови і добре володіла інструментом, займалася самоосвітою та була добре обізнана з тогочасними творами світової літератури. 14 вересня 1879 року Ольга Рошкевич взяла шлюб з випускником духовної семінарії Володимиром Озаркевичем, сином посла до віденського парламенту Івана Озаркевича, рідним братом письменниці Наталії Кобринської. Це був спочатку фіктивний шлюб. Доля тогочасних жінок, а ще й з того кола, була цілком визначена – кухня, діти, церква. Вони перебували виключно в ласці свого чоловіка. А Франко не міг забезпечити дружині хороші умови. Його гнали з багатьох робіт. Тому Ольга Рошкевич, розуміючи ситуацію, вийшла заміж за Володимира Озаркевича. Писала Франкові, що ділила хату навпіл і про почуття з чоловіком не розмовляла. Однак, пізніше вона таки змогла полюбити свого чоловіка. Цікавим і неординарим фактом було те, що разом з Озаркевичем прибуток з обробітку землі надсилала Павликові й Франкові, аби ті розвивали українську пресу. А за те, що Озаркевич підтримував зв’язки з Франком, був народовцем, він завжди отримував парафії подалі від центру. Помалу провінційне життя поглинуло Ольгу. Відомо, що в останні дні життя Франка вона була неподалік від нього – в домі Величків. Іван дуже просив її про зустріч. Та Ольга не прийшла. Пізніше пояснювала, що не могла дивитися на руки, які її обнімали… Вона хотіла залишити його в своїй пам’яті юним.

До творчого доробку Ольги Рошкевич (Озаркевич) належать: зібрані весільні пісні й обряди в селі Лолин, переклад повісті Еміля Золі «Довбня», яку видано 1879 року з передмовою Івана Франка, переклад твору Марії Софії Шварц «Сімнадцяті і двадцяти роковини», опублікованого в альманасі «Дністрянка» 1876 року. І сьогодні одна із вулиць села є названа в честь цієї непересічної жінки, причетної до творення нашої літератури.

Саме тому, у бібліотеці-філії №11 (с. Угорники) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради була підготовлена інформхвилинка “Стежина зболеного серця”. 

І нехай ця вірність двох сердець залишається тим добрим ідеалом справжньої дружби і любові.

3 лютого 1864 року у містечку Сорочинці, Миргородського повіту, Полтавської губернії народився Володимир Іванович Самійленко – поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач, перфектний філолог, земляк Івана Котляревського, а ближче Миколи Гоголя. Якийсь час перебував у гуртку “Літературна громада”, створеному Лесею Українкою. Зблизився з І. Франком, Л. Глібовим, Б. Грінченком, М. Коцюбинським.

І от, у день народження цього великого поета, у бібліотеці-філії №11 (с. Угорники) МЦБС Департаменту культури Івано-Франківської міської ради була підготовлена бліц-інформація «Володимир Самійленко: письменник, чиєї внутрішньої біографії не знає ніхто».