У перші дні нового року працівники центральної бібліотеки для дітей (вул. С. Бандери, 8) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради розмовляли з читачами про головний атрибут новорічно-різдвяних свят – ялинку.

Атмосфера справжнього свята наповнює нашу домівку з появою в ній пухнастої зеленої красуні, блискучої мішури, мерехтливого світла гірлянд. Струнка й розкішна, немов справжня принцеса, вона щедро дарує нам святковий настрій. У давнину була традиція прикрашати різні дерева, адже люди думали, що вони наділені силою і в них живуть духи. Тому наші пращури задобрювали духів прикрасами – яблуками, яйцями та горіхами.

Ялинка завжди займала серед дерев особливе місце. Її вважали деревом безсмертя, символом життя. 

Українці довгий час не прикрашали ялинку – на наших землях її функцію виконував Дідух. Звичай прикрашати до свята новорічне дерево прийшов в Україну із європейських країн. Оздоблена всілякими смаколиками – яблуками, цукерками і пряниками, «золотими» волоськими горіхами – вона в святковий вечір віддавалася дітям на повне розграбування і розтерзання. На наступний день ялинку благополучно викидали просто тому, що від неї майже нічого не залишалося!

У наш час живі деревця все частіше замінюють штучними копіями. Адже крім того,  що ялинка є неодмінним атрибутом новорічних свят, вона ще й справжнє багатство.

З неї виготовляють кращі сорти паперу, штучний шовк, вовну, шкіру, спирти та пластмаси. Один кубічний метр ялинкової деревини можна перетворити на 600 костюмів або 4000 пар віскозних шкарпеток.

Ялину називають музичним деревом. Волокна її деревини розміщені дуже рівномірно, тому музичні інструменти, виконані з ялини, мають дуже чистий звук. А гектар такого лісу забезпечує річну потребу людини в кисні.

Центральна бібліотека для дітей (вул. С.Бандери, 8. Т.: 53-25-97)  Івано-Франківської МЦБС Департаменту міської ради підготувала онлайн зустріч з творчістю Катерини Білокур, присвячену 120-річчю від її дня народження.
Вона творила у жахливих і злиденних умовах, проте не здавалась, вперто і сміливо йшла до омріяної мети. Без надії сподівалась, що її праця комусь принесе радість і творила, а значить – жила! Не втомлювалась нести світло. І доля винагородила її сторицею, відкрила перед нею всі таємниці дійсно прекрасного і незрівнянного мистецтва… Проста сільська дівчина, яка, не маючи ані середньої, ані художньої освіти, самотужки досягла світових вершин майстерності.

“Якби ми мали художницю такого рівня майстерності , то змусили б заговорити про неї на цілий світ!”– вигукнув Пабло Пікассо, коли побачив її картини.

А сьогодні про неї і говорить цілий світ.

Дорога в мистецтво для художниці не була встелена пелюстками троянд… Довколишню темряву та свої страждання Катерина Білокур перетворювала в гармонійну красу, знаходячи їй джерело, поштовх у найближчому, природному — на городі, в садочку, лісі, лузі, полі… Її така тонка й делікатна натура могутньо і послідовно обертала муки, сумніви та образи не на стражденні полотна, а на острівці з порталами до гармонії. І провідником Катерини Білокур була та маленька синенька ранньо-весняна квіточка з її малоліття. Немов зірочка, іскорка, вогник свічечки…