27 січня 2025 року виповнюється 235 років від дня народження Петра Гулака-Артемовського, одного з найзначніших представників української літератури, чиє життя та творчість глибоко переплетені з історією нашої нації. Він був не лише поетом і перекладачем, але й культурним діячем, чия діяльність залишила слід у розвитку української літератури та національної свідомості. Гулак-Артемовський народився в родині дрібного шляхтича на Черкащині. Його ранні роки пройшли на фоні значних змін у житті країни, й сам він став частиною цього культурного збурення. Його перші поетичні рядки, написані під впливом класичних європейських зразків, відображають тонке розуміння краси та сили української мови. Під його пером постали не лише вірші, а й філософські роздуми, що виводили на поверхню глибокі національні й універсальні теми. Творчість Гулака-Артемовського була багатогранною: він звертався до жанрів байки, поезії, перекладу, літературної критики, активно виступаючи за розвиток української культури. Він був одним із перших, хто почав перекладати європейських класиків на українську мову, вносячи до нашої літератури нові ідеї й образи, що допомогли сформувати національну ідентичність. Його байки, зокрема, стали важливим етапом у розвитку українського фольклору й моральної літератури. Але його велич не лише у творчості. Гулак-Артемовський став важливим культурним і громадським діячем, активним учасником національного руху. Він був свідком і учасником великих подій того часу — зокрема, реформ, які змінювали обличчя України. Він вірив у велич українського народу і все своє життя присвячував тому, щоб його мова, культура й традиції не забулися в часи глибоких політичних і соціальних перетворень.День народження Петра Гулака-Артемовського є не лише датою в календарі, але й нагадуванням про ті невидимі нитки, які пов’язують нас із великим минулим, про те, як важливо пам’ятати й шанувати тих, хто проклав шлях до нашої культурної самобутності. Його спадщина — це не лише велична література, а й приклад відданості рідній землі, готовності боротися за її майбутнє, за її гідність і право бути почутою в світі. Відзначаючи 235 років від народження цього великого митця, ми вкотре усвідомлюємо, наскільки важливими є наші корені, наша мова та культура. Адже саме через осмислення спадщини таких постатей, як Петро Гулак-Артемовський, ми можемо знайти напрямок у вирі сучасних змін, зберігаючи свою національну гідність і пишаючись історією.

26 січня 2025 року, українці вшановують 170-річчя від дня народження Ганни Павлик — однієї з найяскравіших постатей жіночого руху в Галичині, письменниці та громадської діячки, яка залишила вагомий слід в історії нашої нації.  Того зимового дня, коли світ ще спав, Ганна народилася в скромній родині на заході України. Природа тих земель, сповнена величі Карпат і просторів, де м’який вітер співає пісні древніх гір, залишила слід на її душі. Саме в цьому гірському краю Ганна відчула перші пориви до слова, до боротьби за рівність і свободу. Вона з дитинства була свідком багатьох труднощів, які долали жінки її рідного краю, і вже тоді вирішила змінити їхнє життя, адже вірила, що жінка має право на освіту, на гідне місце в суспільстві, на свободу творчості. Ганна Павлик стала покликом жіночого руху в Галичині. Вона писала вірші та статті, в яких закликала до освіченості, рівноправ’я, розповідала про труднощі, з якими стикалися жінки, і відважно боролася за їхні права. Її голос не просто звучав — він пробуджував серця, надихав і давав силу багатьом жінкам, які мріяли про краще майбутнє.

22 січня. Морозний ранок, сонце лише починає підійматися над обрієм, і весь світ здається поринутим у тишу. В Україні це день, коли серце нації наповнюється гордістю й надією — День Соборності. Це свято не лише календарна дата, а й символ єдності, що переплітає покоління в одну нескорену лінію, від витоків до сьогодення. У маленькому містечку, де туман ще не встиг розсіятися, люди вже починають збиратися на центральній площі. Біля пам’ятника Тарасу Шевченку розгортається національний прапор, жовто-синій стяг пливе в повітрі, неначе вільний птах.

20 січня. День, який вже увійшов у пам’ять як символ мужності, самопожертви і незламності. Цей день присвячений тим, хто став героєм, захищаючи Донецький аеропорт, відомий не тільки своєю стратегічною важливістю, а й тим, що став символом нескореності українського духу. У цей день, кожен, хто був причетний до оборони аеропорту, згадує про безперервні бої, про кожен крок на виснаженій землі, про сотні годин у тіні уламків, про постійне відчуття того, що наступного моменту може не бути. Ті, хто пережив цей пекельний час, говорять про нього мовчки, з певною гіркотою і водночас із глибокою гордістю. Більшість з них були простими людьми, звичайними бійцями, які потрапили у вогняний круг, де не було місця для сумнівів. Вони не мріяли про славу, а просто виконували свій обов’язок, ризикуючи своїм життям. Легендарний «кіборг» — це не просто слово, а образ тих, хто, захищаючи аеропорт, став невидимим щитом, за яким ховалися тисячі. Вони встояли, навіть коли ресурси були на межі, коли їм доводилося чинити опір без належного постачання, без сонячного світла, майже вічно у темряві і холоді. Усі ці моменти вже стали частиною української історії. Бої за Донецький аеропорт тривали місяці, і незважаючи на численні обстріли, терористичні атаки, погіршення умов, вони не зламалися. Їхня воля, їхня рішучість і відданість своїй країні стали уроком для всіх. І хоч багато хто з них вже не повернувся додому, вони залишили по собі не лише фізичні спогади — уламки, руїни, а й вічний дух незламності, який живе у кожному, хто пам’ятає про їхній подвиг. Сьогодні, коли ми вшановуємо цих героїв, ми згадуємо не тільки їхні імена, але й ту мужність, з якою вони стояли до кінця, не дозволяючи ворогові отримати те, що він прагнув. І хоча аеропорт давно зруйновано, а війна не закінчена, ці героїчні сторінки української історії не зітруться з пам’яті народної. 20 січня — це більше ніж просто дата. Це день, коли серце кожного українця має битися в унісон з тими, хто, захищаючи аеропорт, не побоявся стати частиною великої історії. І в кожному з нас, хто згадує їхній подвиг, живе те, заради чого вони боролися — мир і незалежність нашої держави.

16 січня 2025 року відзначатиметься 70-річчя від дня народження Богдана Томенчука — поета, чия творчість залишає глибокий слід в українській літературі.

Щиро вітаємо, і зичимо ювіляру міцного здоровʼя та подальших творчих успіхів на славу України!

Його слова, мов витончені перлини, наповнені любов’ю до рідної землі, до її історії, до людей, що творять її майбутнє. Богдан Томенчук увійшов у поезію, як ті, хто вміє бачити не тільки поверхневу суть, а й глибинні корені, що дають силу та енергію всьому живому. Його вірші — це не просто слова, а частина душі, що розцвітає в серці кожного читача. Поет не боїться порушувати важливі теми: він говорить про біль і радість, про втрату і відродження, про невидиму силу, що тримає нашу націю. Томенчук є не тільки поетом, а й філософом, який через образи та метафори переносить читача в інший вимір, де панує гармонія між людиною і природою. Його лірика зберігає глибоке співчуття до світу, він уміє бачити красу навіть у найсуворіших моментах життя. Ювілеї таких особистостей, як Богдан Томенчук, — це нагода поринути в ту атмосферу, яку він створює навколо себе. Його поезія, що звучить сьогодні, нагадує про те, як важливо зберігати внутрішню свободу, не дозволяти обставинам та болю зламати дух, і завжди йти шляхом правди та любові.