30.01 – виповнюється 95 років від дня народження Всеволода Нестайка (1930-2014), українського драматурга, дитячого письменника. 30 січня — день, коли світ отримав одного з найяскравіших і найніжніших творців української літератури, Всеволода Нестайка. Він залишив велику спадщину, яка стала частиною дитячої душі, зігріваючи її теплом і добротою.

29 січня. День пам’яті Героїв Крут. Мить, коли час зупиняється, і серце стискається від болю та жалю. А душа, здається, відчуває тінь тих молодих, але таких відважних сердець, які, не вагаючись, стали на захист своєї Батьківщини, знаючи, що смерть вже чекає на них за обрієм. Ці юнаки, яких ще не обпікали важкі будні, не бачили на своїх плечах важких років війни, все ж зробили свій вибір. Вони, як зірки, що згорають, даруючи своє світло світові, віддали життя за майбутнє, що було для них таке важливе — за незалежність, за волю, за мрії, які не встигли здійснити.  Але їхній подвиг не забутий. І кожен рік, 29 січня, ми згадуємо їх, цілуємо їхні імена, і вітер вічно носить їхній дух по просторах української землі. Вони залишилися безсмертними в наших серцях — як вогонь, що горить у темряві, як надія, що не гасне. Загибель тих юнаків — це не просто трагедія, це свідчення того, що навіть у найтемніші моменти історії, серед найжорстокіших випробувань, є місце для світла, для боротьби, для віри в краще. І хоча вони впали на полі бою, їхній подвиг живе в кожному з нас. Ми не забули їх, ми будемо пам’ятати завжди — Герої Крут.

Це дата, коли світ згадує про ті страшні події, що забрали мільйони життів невинних людей. Вишуканий смуток огортає душу, коли згадуєш про маленьких дітей, що так і не побачили весни, про матерів, які втратили своїх рідних. Бабин Яр, Освенцім, Треблінка — місця, де кожен камінь мовчить, але розповідає страшну історію. Це була не просто війна, це був напад на саму людяність, на право бути живим. В’язні концтаборів жили в умовах, що не залишали місця для надії, де смерть була постійним супутником. Ці люди залишилися в серцях нащадків не лише як цифри в статистиці, а як уособлення трагедії, яка не повинна повторитися. Ми повинні пам’ятати, щоб не допустити нових страшних сторінок історії. Цього дня ми віддаємо данину пам’яті невинним жертвам, які стали мішенню ненависті та жорстокості. Знищення цілого народу, болючі спогади про концтабори та нескінченні страждання людей, що втратили свої домівки та рідних, стають невід’ємною частиною нашої колективної пам’яті. Кожна історія про пережите в ті страшні часи — це крик душі, що повинен бути почутий, аби більше ніколи не повторилося те, що відбувалося в ті роки. Імена тих, хто загинув, мають залишитися в нашій пам’яті, щоб ми могли передавати ці уроки майбутнім поколінням. Більше нікому не можна дозволити страждати через расову ненависть. Пам’ять про Голокост — це не лише згадка про минуле, а й заклик до єдності та боротьби за права людини. Цей день нагадує нам, як важливо цінувати мир і людяність, як важливо стояти на сторожі справедливості.

27 січня 2025 року виповнюється 235 років від дня народження Петра Гулака-Артемовського, одного з найзначніших представників української літератури, чиє життя та творчість глибоко переплетені з історією нашої нації. Він був не лише поетом і перекладачем, але й культурним діячем, чия діяльність залишила слід у розвитку української літератури та національної свідомості. Гулак-Артемовський народився в родині дрібного шляхтича на Черкащині. Його ранні роки пройшли на фоні значних змін у житті країни, й сам він став частиною цього культурного збурення. Його перші поетичні рядки, написані під впливом класичних європейських зразків, відображають тонке розуміння краси та сили української мови. Під його пером постали не лише вірші, а й філософські роздуми, що виводили на поверхню глибокі національні й універсальні теми. Творчість Гулака-Артемовського була багатогранною: він звертався до жанрів байки, поезії, перекладу, літературної критики, активно виступаючи за розвиток української культури. Він був одним із перших, хто почав перекладати європейських класиків на українську мову, вносячи до нашої літератури нові ідеї й образи, що допомогли сформувати національну ідентичність. Його байки, зокрема, стали важливим етапом у розвитку українського фольклору й моральної літератури. Але його велич не лише у творчості. Гулак-Артемовський став важливим культурним і громадським діячем, активним учасником національного руху. Він був свідком і учасником великих подій того часу — зокрема, реформ, які змінювали обличчя України. Він вірив у велич українського народу і все своє життя присвячував тому, щоб його мова, культура й традиції не забулися в часи глибоких політичних і соціальних перетворень.День народження Петра Гулака-Артемовського є не лише датою в календарі, але й нагадуванням про ті невидимі нитки, які пов’язують нас із великим минулим, про те, як важливо пам’ятати й шанувати тих, хто проклав шлях до нашої культурної самобутності. Його спадщина — це не лише велична література, а й приклад відданості рідній землі, готовності боротися за її майбутнє, за її гідність і право бути почутою в світі. Відзначаючи 235 років від народження цього великого митця, ми вкотре усвідомлюємо, наскільки важливими є наші корені, наша мова та культура. Адже саме через осмислення спадщини таких постатей, як Петро Гулак-Артемовський, ми можемо знайти напрямок у вирі сучасних змін, зберігаючи свою національну гідність і пишаючись історією.