Цей день, як чорна смуга на тлі сірого зимового неба, нагадує нам про тих, хто поневолений не лише фізично, але й душевно, хто йде крізь темряву, не втрачаючи віри в світло. Політв’язні — це живе відлуння нашої боротьби, невидимий біль, що пронизує серце нації. Вони стоять на передовій не лише війни, а й справедливості, свободи, гідності. Це день, коли тіні знову захоплюють простір, але є сила, яка їх відганяє. Бо навіть у найбільш темному місці світить маленька, але непохитна іскра надії. І коли здається, що все втрачено, ця іскра розгорається в полум’я, що освітлює шлях. Далеко від дому, за сталевими дверима, де панує тиша й холод, душа політв’язня горить, як незгасне вогнище. Вони не здаються. Вони не зломлені. Ми з вами, ми — це ті, хто пам’ятає їх, хто чекає. Ми — це голоси, що звучать у темряві, голоси, які не дають забути про свободу, про права, про людяність. І хоч їх тіла скуті кайданами, їхні думки й серце залишаються вільними. Як би не намагалися темні сили зламати їхній дух, вони не досягнуть мети. Бо правда, як вода, пробиває камінь. Цей день — не лише про страждання, це про віру. Віру в те, що перемога неминуча. Вони вийдуть на свободу. І коли це станеться, ми зустрінемо їх з відкритими обіймами, з чистими серцями і зі словами, що тепер ми разом — у свободі і гідності. Бо у боротьбі, хоч і тяжкій, є перемога. І кожен політв’язень, кожна людина, яка зазнала болю за правду, є частиною цієї перемоги.

12 січня 2025 року — це не тільки день пам’яті. Це день нашої незламної віри в те, що ми не одні, і що свобода обов’язково повернеться до кожного, хто за неї бореться

Василь Андрусяк народився 11 січня 1915 року в Снятині (нині Івано-Франківська область) До ОУН вступив у 17 років, навчаючись у гімназії. Василь Андрусяк був символом незламної боротьби за незалежність. З початку 1930-х рр. брав участь в діяльності українського «Пласту», «Просвіти», товариства «Сокіл», а з 1932 р. — Юнацтва Організації українських націоналістів (ОУН). Був засновником осередку ОУН в Снятинській гімназії. Після радянської анексії Західної України Андрусяк навчався в Коломийському педучилищі, деякий час учителював. Від невеликої боївки до командира п’яти куренів УПА, його життєвий шлях був сповнений труднощів і небезпек. Після анексії Західної України, він не тільки встиг стати учителем, але й перетнув кордон, щоб уникнути арешту. Повернувшись додому, Андрусяк очолив Снятинський окружний провід ОУН і розпочав боротьбу з окупантами. Легендарні бої на горі Лопата (9 липня 1944 р.) стали етапом справжнього героїзму, коли його курінь, завдяки відмінному керівництву, переміг ворога. Цей подвиг не залишився непоміченим, і навіть радянські партизани не змогли подолати мужність українських повстанців. В кінці 1944 року його курінь відзначився звільненням в’язнів у Товмачі, вчинком, що засвідчив їх непохитну відданість справі. Навесні 1945 року Андрусяк став командиром «Чорного лісу», керуючи численними атаками на ворога. Загинув Василь Андрусяк 24 лютого 1946 року між селами Грабівка та Глибоке Богородчанського району Івано-Франківської області у сутичці з підрозділом 215-го полку внутрішніх військ НКВД. Посмертно його було нагороджено найвищою бойовою нагородою УПА –  Золотим Хрестом бойової заслуги 1-го ступеня та підвищено до звання полковника.

8 січня 2025 року виповнюється 90 років від дня народження Василя Симоненка — одного з найбільш яскравих поетів української літератури ХХ століття. Його творчість, пройнята болем за рідну землю, глибокими роздумами про людське існування, ніколи не залишала байдужими. Симоненко став символом безкомпромісного патріотизму, глибокої духовності та прагнення до істини. Його поезія — це не просто слова, це заклик до боротьби за правду і справедливість, за чистоту душі та рідної мови.

6 січня, в день Богоявлення Господнього, небо розкрило свої обійми, і зійшло Світло, яке осяяло всю землю. Води річок і озер, раніше темні й мовчазні, тепер засяяли благодаттю і святою силою. Народ зібрався навколо святого джерела, готовий прийняти освячення, що несе відпущення гріхів і нове життя. Хрещення Ісуса в річці Йордан стає для нас символом очищення та відродження. Священник, піднявши хрест, з глибини серця виголошує молитви, і вода, мов жива, починає пульсувати в світлі Божого благословення. Люди, що схиляються до води, відчувають дивовижний мир, немов у їхніх душах сходить новий світанок. Бажаючи отримати відпущення, вони занурюються в освячену воду, немов очищуючись від старих печалей і прагнень. І кожен із них відчуває, що Богоявлення не лише в святому обряді, а й у новій надії, що приходить із небес. Світ на мить зупиняється, і лише голос молитви та шепіт води сплітаються в єдину святу мелодію. Цей день — як обітниця, що Господь завжди з нами, у кожній краплині води, у кожному серці, що відкривається для Його світла.

  Новий рік! Варто подарувати частинку свого тепла, любові та радості тим, кого любимо і поважаємо, особливо нашим воїнам. Нехай ця радість і турбота проявлятиметься у словах і вчинках, навіть, якщо це подарунок хороша книжечка. Бажаємо, щоб 2025 рік приніс багато кращого, ніж минулий рік, подарував безліч приводів для радості і щастя,  настав спокій та мир, а ми і надалі будемо проводити наші бібліотечні заходи, заради благородної справи, втілюючи в життя віру, спокій, несучи мудрість та наснагу до життя. Ворог і далі робить все для того, щоб знищити нас, як націю та стерти з лиця землі. 2024 – й рік, став ще одним роком війни, випробувань, сповнений болю та втрат.  Ми хоронили воїнів, ми в жалобі за кожним захисником та захисницею, які віддали життя в боротьбі за Україну. Але, не забуваймо, що попри втрати, це був ще один рік  мужності, стійкості, боротьби та віри в Перемогу і мир на нашій землі. Ми не стоїмо осторонь визвольної боротьби, активно допомагаємо нашим захисникам і будемо робити це й надалі.  Молімо Всевишнього, щоб в прийдешньому році здійснилося найзаповітніше – переможний мир для всіх українців! Щоб всі ми памʼятали, яку ціну платимо за спокій в своїх домівках, за кожен новий день! Просімо у Бога захисту і благодаті для наших воїнів, щоб всі вони повернулися здоровими і неушкодженими.  Ми хочемо подякувати нашим захисникам та захисницям за те, що не дозволяють підступному ворогу знищити нас. Робімо добрі справи, кожен в міру своїх можливостей, для пришвидшення нашої Перемоги, бо ми покликані Богом – бібліотекарі. Нехай збуваються найзаповітніші бажання і у всіх ділах  нас усіх супроводжує удача! Читайте українську літературу, цінуйте книгу, бо тільки мудрістю ми можемо все здолати. Залишайте усі негаразди у минулому році, сподівайтеся на диво і воно настане! Цієї новорічної ночі повірте у чарівну магію, мрійте і все неодмінно здійсниться!

СЛАВА УКРАЇНІ ТА ЇЇ ГЕРОЯМ!

ЦІНУЙТЕ КНИГУ, ВОНА НЕСЕ МУДРІСТЬ ПОКОЛІНЬ!

З  НОВИМ 2025 РОКОМ!