Зовсім скоро весь світ на один день потоне в мільярдах валентинок, букетах червоних троянд, повітряних кульках і нескінченних коробочках з цукерками у вигляді сердечок. Повітря буде наповнене феромонами, а місцеві романтичні місця – закоханими парочками. А як інакше, коли 14 лютого – День всіх закоханих, що відзначається практично в усьому світі! Ми не проходимо повз це чудове свято.

Працівники читального залу ЦБ (вул. Пилипа Орлика, 5) Івано-Франківської МЦБС Департаменту культури міської ради підготували виставку-інсталяцію до Дня всіх закоханих, на якій представлені як сучасні автори, так і класики літератури. Також бібліотекарі Валентина Часник і Оксана Дубовська читали вірші про кохання Ліни Костенко і Василя Симоненка. Також у святкуванні важливими є подарунки, а вони можуть бути дуже різними – від невеликих символічних до більш значущих та розкішних.

Однак “валентинка” вважається обов’язковим елементом, оскільки вона додає особливого шарму, виражає ніжність та відданість. Також традиційним вважають подарунок у вигляді шоколаду та цукерок. А ми як бібліотекарі закликаємо дарувати коханим книги. Традиції святкування Дня святого Валентина створюють атмосферу романтики та кохання, яка дарує радість та щастя тим, хто відзначає цей особливий день.
Відповідальна за проведення заходу Дубовська О.П.

Лесь Мартович (1871-1916) — український письменник, правник і громадський діяч, доктор права. Народився в селі Торговиця Городенківського повіту (Станіславщина, нині Івано-Франківська обл.) Батько Мартовича, самотужки навчившись грамоти, став авторитетним сільським писарем. Лесь здобував освіту у Коломийській і Дрогобицькій ґімназіях, потім навчався в Чернівецькому університеті, де згодом отримав диплом адвоката. Його життя було боротьбою — не лише за освіту, але й за ідеали, за права простого народу. З ранніх років він зрозумів, що мати голос серед людей — це не просто привілей, а відповідальність. Його письменницька творчість була гімном тяжкої праці селян, які, як і сам він, мріяли про кращу долю. У своїх творах він відображав реальність, в яких трагедія поєднувалася з гумором, а сміх ставав способом виживання в умовах безжальної бідності. У нього не було страху перед правдою, навіть якщо вона була гіркою. Як адвокат, він боронив справедливість, а як письменник — досліджував людські душі, зображаючи їхні слабкості та сили. Його майстерність у відтворенні селянських характерів стала візитною карткою української літератури. Останні роки його життя були сповнені тяжкої хвороби, але навіть у темні хвилини Лесь не втратив своєї відданості ідеалам. Він помер молодим, але залишив по собі спадщину, яка й досі живе в серцях тих, хто шукає глибини у словах і людських почуттях.